Розділ «Пол Стюарт, Кріс Рідел У нетрях Темнолісу»

— Я це називаю несусвітнім гармидером, — заявив другий.

— Вона завжди перша починала скаржитися, коли закінчувався мед, — додала третя. — Здається, нам уже час побалакати з нею.

— Дарма це все! — сказала перша. — Якщо я вже казала їй раз, якщо я вже казала їй тисячу разів...

— Не тварина — овоч! — закричали вони в один голос і аж затремтіли від роздратування.

Комаха, що тримала Живчика, вирячилась на нього, наблизивши писок упритул.

— Воно не схоже на нашу звірину! — зауважила вона. — Воно із шерстю.

Потім, без жодних попереджень, комаха нахилилася вбік і добряче угризнула Живчика за руку.

— Ай-яй-яй! — заволав Живчик.

— Ой-ой! — зойкнув веретенник. — Та й кислюче ж!..

— Навіщо ти це робиш? — заволав Живчик.

— А воно вміє розмовляти! — здивувався інший веретенник. — Найкраще запхати його в піч на сміття, поки воно не завдало нам ніякого клопоту.

Живчикові аж дух зайняло. Піч на сміття? Він запручався, вислизнув із чіпких клешнів веретенника і пустився бігти густо переплетеними, вивищеними над поверхнею доріжками. Негайно ж почулося стривожене гудіння, і чотири розлючені комахи помчали навздогін.

Живчик біг, і підземний ландшафт мінявся просто на очах. Одне за одним проминав він поля, що їх обробляли якісь садові комахи. Трохи далі починалася земля, поплямлена чимось рожевим, що вже починало розпускатись. Ще далі зарясніли блискучі рожеві гриби, схожі на дірчасті гіллясті роги.

— Ну от і все, тепер ти наш! — закричав хтось.

Живчик різко спинився. Перед ним стояло двійко веретенників. Він обернувся. Ще двоє наближалося ззаду. Робити було нічого. Живчик скочив із доріжки і побіг полем навпростець, пробоєм торуючи шлях крізь рожеві гриби.

— Він на грибних грядках! — зарипіли комахи. — Треба його зупинити!

Живчикові аж душа втекла у п’яти, коли він зрозумів, що не один серед цих рожевих поганок. Поле кишіло прозорими, як комахи, величезними незграбними тваринами, і всі вони завзято трощили рожеві гриби.

Живчик примітив, як їжа всередині їхніх тіл рухається через стравохід у шлунок, а вже звідти — через хвіст до величезного міхура, наповненого рожевою рідиною. Одна з тварин підвела голову і товсто заревла. Інші підхопили. Невдовзі повітря стугоніло від їхнього реву.

— Держи паразита! — горлали садові комахи. Молочинки повагом почвалали навперейми.

Живчик кинувся в один бік, потім — у другий, ухиляючись від молочинок, які навмання чапали до нього. Раз по раз ковзаючись на понівечених грибах, він дістався краю поля саме вчасно. Навіть видираючись насипом угору, він відчув гарячий подих одної з молочинок, яка вкусила його за кісточку.