Розділ 12 «ПОКУТА ЕЙВЕРІЛ»

— Та це ж гумористичний епізод, і в оповіданні він — один з найкращих, — заперечила Енн. І можна з певністю твердити, що то була щира правда.

Діана обачно втрималася від подальшої критики, проте пан Гаррісон виявився невблаганним суддею. Передовсім він заявив Енн, що в її оповіданні забагато описів.

— Викинь усі ці барвисті місця, — безжально мовив він.

Енн сумовито відчула, що пан Гаррісон має рацію, і змусила себе викинути з оповідання більшість милих серцю описів, хоч його й знадобилося переписувати тричі, доки вибагливий пан Гаррісон нарешті лишився задоволений.

— Я викинула всі описи, крім заходу сонця, — сказала вона згодом. — Його я просто мусила залишити — він був найкращий з усіх.

— Він не має нічого спільного із сюжетом, — заперечив пан Гаррісон. — Та й навіщо було писати про заможних городян? Що ти про них знаєш? Краще перенести дію до Ейвонлі — змінивши назву, певна річ, бо пані Рейчел Лінд тут-таки й вирішить, що ти зробила головною героїнею саме її.

— Нізащо, — відповіла Енн. — Ейвонлі — найкраще місце у світі, та все ж недостатньо романтичне для таких історій.

— Насмілюся вважати, що романтичні пригоди стаються і в Ейвонлі… як і трагедії, зрештою, — сухо відказав пан Гаррісон. — Та все одно твої герої не схожі на справжніх людей. Вони забагато базікають і надто пишно висловлюються. Там є в тебе місце, де той хлопчина, Дельрімпл, цілих дві сторінки торохкоче, а дівчині й словечка не дає проказати. У справжньому житті вона б йому швиденько гарбуза дала.

— Я в це не вірю, — рішуче заперечила Енн. Потай вона була щиро впевнена, що таке гарне, поетичне освідчення зворушило б серце будь-якої дівчини. І як жахливо було почути, що Ейверіл, статечна й вишукана Ейверіл дала комусь гарбуза. Ейверіл відхиляла залицяння своїх кавалерів.

— Хай там як, — нещадно підсумував пан Гаррісон, — а я не розумію, чого вона не вийшла за Моріса Леннокса. Він був далеко більш підхожим чоловіком, аніж той другий. Моріс чинив кепсько, та все ж робив хоч щось. А Персиваль і часу ні на що не мав, хіба нюні розпускати.

«Нюні розпускати». Це було ще гірше, ніж «дати гарбуза»!

— Моріс Леннокс — негативний персонаж, — гнівно відказала Енн. — І я не розумію, чому він усім подобається більше за Персиваля.

— Персиваль занадто хороший, аж дратує. Коли писатимеш наступне оповідання, додай героєві хоч іскорку людської душі.

— Ейверіл не могла вийти за Моріса. Він був поганою людиною.

— Вона б його виправила. Бо чоловіка можна виправити, коли він не тюхтій. Ну, та мушу визнати, оповідання незле, навіть цікаве. Хоч ти ще й замолода для доброго писання. Почекай років десять.

Отож Енн вирішила, що коли й напише наступне оповідання, то нікому його показувати не буде. Надто вже нищівною виявилася критика. Вона не читала свого твору Гілбертові, хоч і розповіла про нього.

— Якщо оповідання мені добре вдалося, ти побачиш його в журналі, Гілберте, а якщо ні — його не побачить ніхто й ніколи.

Марілла нічого не знала про літературні вправи своєї вихованки. В уяві Енн уже бачила, як читатиме Маріллі оповідання із журналу, чутиме від неї компліменти — бо ж усе можливо в уявнім світі, — а тоді переможно оголосить, що це її оповідання.

І от настав день, коли Енн понесла на пошту великий пухкий конверт, адресований, із розкішною самовпевненістю молодості й недосвідченості, редакторові найбільшого з великих журналів. Діана хвилювалася не менше за саму Енн.

— Як ти гадаєш, коли тобі надішлють відповідь? — запитала вона.