Розділ «Частина 2 Давні приятелі»

«Загальноштатний центр із ремонту мотоциклів і двигунів» — це насправді ніякий не загальноштатний центр і навіть не загальноміський центр, це жалюгідна обнесена гофрованим металом майстерня в Саут-Сайді, за два кроки від стадіону нижчої ліги, де грають «Бабаки». Перед нею на продаж вишикувано ряд мотоциклів під пластиковими прапорцями, що мляво ворушаться на провислих проводах. Для Морріса всі ці мотоцикли — мотлох на колесах. Огрядний тип у шкіряному жилеті сидить, притулившись до стіни будівлі, і протирає стерту об асфальт шкіру пригорщею «клінексів»[74]. Він підводить очі на Морріса й нічого не говорить. Морріс у відповідь теж мовчить. Йому довелося йти сюди пішки з Еджмонт-авеню, понад милю під пекучим ранковим сонцем, оскільки, коли грають «Бабаки», автобуси далі не ходять.

Він заходить до гаража й бачить Чарлі Роберсона, який сидить на старому, у плямах мастила автомобільному сидінні перед напіврозібраним «Харлеєм». Морріса він помічає не одразу, тому що тримає в руках акумулятор від «Харлея» й уважно його розглядає. Морріс тим часом уважно розглядає Роберсона. Чарлі Роберсон, як і раніше, нагадує м’язистий живий гідрант, хоча йому вже має бути за сімдесят, лиса голова з сивіючою бахромою. На ньому футболка з відірваними рукавами, і на одному з біцепсів Морріс помічає вицвіле тюремне татуювання «Влада білим назавжди».

«Один із моїх успішних проектів», — думає Морріс і посміхається.

Роберсон відбував довічне у Вейнсвіллі за те, що забив палицею на смерть одну багату літню даму на Віланд-авеню в Брансон-парку. Вона нібито прокинулася й застукала його, коли той нишпорив у її будинку. До того ж він начебто ще зґвалтував її, можливо, до того, як побив, можливо, після, коли вона вмирала на підлозі своєї вітальні на другому поверсі. Справа була зрозуміла. Роберсона бачили кілька разів біля цього будинку до пограбування, його зафіксувала камера спостереження поряд із хвірткою багатої дами за день до незаконного вторгнення. Він обговорював можливість проникнення конкретно в цей будинок і пограбування конкретно цієї жінки з кількома своїми дружками-кримінальниками (усіх їх звинувачення з легкістю переконало дати свідчення, тому що в кожного з них були свої проблеми із законом), і за ним тягнулася довга низка крадіжок і злочинів проти особистості. Присяжні винесли обвинувальний вирок; суддя дав йому довічне без дострокового звільнення; Роберсон змінив лагодження мотоциклів на пошиття джинсів і лакування меблів.

«Я багато чого накоїв, але це не моя робота, — знову й знову повторював він Моррісу. — Я і хотів, навіть йобаний код системи захисту роздобув, але мене дехто випередив. Я знаю, хто, бо комбінацію я розповів тільки одному хлопцю. Він із тих гандонів, які проти мене свідчення давали, і якщо я колись вийду звідси, ця людина помре. Повір мені».

Морріс водночас вірив і не вірив йому — перші два роки у Віллі показали йому, що ця в’язниця забита людьми, які вважають себе невинними, як ранкова роса, — але коли Чарлі попросив його написати Баррі Шеку, Морріс погодився. Він цим займався. Це була його справжня професія.

З’ясувалося, що грабіжник-убивця-ґвалтівник залишив сперму в трусах літньої пані, а труси все ще зберігалися в одному з печероподібних міських сховищ доказів, й адвокат, якого «Проект Невинність» відрядив розбиратися зі справою Чарлі Роберсона, знайшов ці докази. Аналіз ДНК, який ще не був доступний, коли Чарлі засудили, показав, що сперма не його. Адвокат найняв детектива знайти декого із свідків звинувачення.

Один із них, вмираючи від раку печінки, не тільки зрікся своїх попередніх свідчень, а й зізнався в скоєнні цього злочину, можливо, сподіваючись, що це стане його перепусткою до перлинних воріт.

— Гей, Чарлі, — каже Морріс. — Угадай, хто.

Роберсон повертається, мружиться й підводиться.

— Моррі? Морріс Белламі, чи це ти?

— Власною персоною.

— Щоб я здох!

«Це навряд чи», — думає Морріс, але коли Роберсон ставить акумулятор назад на сидіння «Харлея» і суне до нього з розпростертими руками, Морріс слухняно включається в ритуал братніх обіймів із поплескуванням по спині. Навіть по можливості намагається відповісти тим самим. Обсяг мускулів під засмальцьованою футболкою Роберсона злегка тривожить.

Роберсон відривається від нього, показуючи в усмішці нечисленні зуби, ті, що залишилися.

— Господи ти Боже мій! Дострокове?

— Дострокове.

— Що стара відпустила твої яйця?

— Так.

— Дідько, це ж чудова новина! Пішли до офісу, вип’ємо. У мене є бурбон.