Розділ «Частина 2 Давні приятелі»

Чи справді сказав Енді Халлідей, чи це всього лише його уява?

— Він сказав це, — шепоче Морріс. Він дивиться на свої руки й бачить, що вони згорнулися в забруднені грязюкою кулаки. — О так, він вимовив ці слова. «Сховай їх, — сказав він. — Закопай». — І це наводить на певні питання.

Наприклад, кому одному було відомо, що записники Ротстайна були в нього?

Наприклад, хто той єдиний чоловік, який бачив один із записників?

Наприклад, хто знав, де тоді жив Морріс?

І — питання найсерйозніше — кому було відомо про занедбану ділянку, про зарослі декілька акрів землі, предмет нескінченних судових розглядів, якими ніхто ніколи не користувався, крім молоді, що скорочувала по ній шлях до Залу відпочинку на Березовій вулиці?

Відповідь на всі ці питання одна.

«Можливо, ми повернемося до цього років через десять, — говорив його приятель. — Або через двадцять».

Вийшло до біса довше, ніж десять або навіть двадцять, чи не так? Час пронісся галопом. І його було достатньо, щоб його давній приятель міг замислитися про ці безцінні записники, які так і не спливли, ні тоді, коли Морріса заарештували за зґвалтування, ні пізніше, коли його будинок було продано.

Його давній приятель одного прекрасного дня вирішив навідатися до місця, де жив Морріс? Чи, можливо, він не раз ходив доріжкою між Сикоморовою вулицею і Березовою? Чи, можливо, що він ходив тут із металошукачем, сподіваючись, що той відчує металеві застібки скрині й запищить?

Згадував взагалі Морріс про скриню того дня?

Може, і ні, але що ще це могло бути? Що ще могло підійти? Навіть великого сейфа не вистачило б. Папір чи полотняний мішок згнили б. Цікаво, скільки ям довелося викопати, перш ніж він знайшов те, що потрібно? Дюжину? Чотири дюжини? Чотири дюжини це багато, але в сімдесятих Енді був більш-менш у формі, це зараз він перетворився на в’ялу гладку свиню. До того ж він знав, що воно того варте. А може, йому й не довелося рити жодної ями. Може, тут сталася якась весняна повінь, і берег розмило настільки, що оголився край скрині, що лежала у своїй колисці з коренів. Таке цілком можливо.

Морріс підводиться і йде далі, знову думаючи про МакФарланда й час від часу обертаючись, аби переконатися, що його немає поруч. Тепер це знову має значення, тому що він знову знайшов те, заради чого варто жити. Мета. Його давній приятель міг продати записники, адже він займається торгівлею, так само, як Джиммі Ґолд у «Утікач зменшує оберти», однак цілком можливо, що він досі зберігає в себе деякі з них або навіть усі. Є лише один вірний спосіб це з’ясувати й дізнатися, чи залишились у старого вовка зуби. Він мусить навідатися до свого друзяки.

До свого давнього приятеля.