Розділ без назви (3)

Вісконсинський Щур: БО ЦЕ ВИКЛИКАЄ ОГИДУ! РИБАК ЧЕКАТИМЕ НА ТЕБЕ В ЧОРНОМУ ДОМІ, І ТИ МАЄШ БУТИ ГОТОВИМ ДО ПРИСУТНОСТІ ЦЬОГО ВИРОДКА! ВІДІРВИ ЙОМУ ЯЙЦЯ!

Різкий голос Щура переривається нападом кашлю.

Генрі Шейк важко дихає: Нашого друга Щура щойно викликали. Хлопець перехвилювався.

Джордж Ретбун: Друже, ти хочеш сказати, що…

Генрі Шейк: Заспокойся. Так, він має право на хвилювання, але Джек не хоче, щоб ми кричали на нього. Джек хоче інформації.

Джордж Ретбун: Думаю, тобі краще поквапитись і повідомити про все, що знаєш.

Генрі Шейк: Річ у тім, Джеку, що Рибак не дуже кмітливий, як і демон, який оселився в ньому і якого звати якось схоже на містер Манчін. Він теж неймовірно дурний.

Генрі Лайден відкидається на спинку крісла і якусь секунду чи дві дивиться в нікуди. Він нічого не відчуває нижче від пояса. Навколо мікрофона озерце крові, що натекла з правої руки. В обрубках пальців відчувається, як щораз уповільнюється пульс.

Джордж Ретбун: Не зараз, друже!

Генрі Лайден хитає головою і каже:

— Ти зможеш подолати дурного і тупого, мій друже. Тепер я виходжу з гри. Джеку, тобі не варто через мене перейматись. Я прожив неймовірно прекрасне життя і тепер буду зі своєю Роуді. — Він усміхається в темряві; його усмішка стає ширшою. — О Жайворонку, привіт.

Іноді буває, що запах крові схожий на запах сміху.

Що це наприкінці Нейлгауз-роу? Зграя, рій жирних цяток гуде, кружляє і в’ється над Джеком Сойєром. У згасаючому світлі вони, здається, світяться, неначе сторінки зі священним текстом. Будучи надто малими як для колібрі, снують у повітрі, і кожна з них має індивідуальний внутрішній відблиск. Якщо це оси, у Джека Сойєра будуть серйозні проблеми, але вони не жалять. Їхні круглі тільця ніжно труться об його тіло, як кішка об ногу хазяїна, водночас даруючи і отримуючи втіху.

Наразі вони дарують набагато більше втіхи, ніж отримують, і Джек навіть не може пояснити, чому саме так. Істоти, що літають навкруг нього, не оси, колібрі чи кішки — це бджоли, медоносні бджоли. У звичайній ситуації він би злякався, потрапивши у бджолиний рій, якщо зважити, що це бджоли особливого виду, супербджоли, він іще не бачив таких великих, яскраво-золотих, з мінливими чорними смужками. Але Джек не злякався. Якби вони хотіли вжалити його, то вже зробили б це. Він одразу зрозумів, що вони не завдадуть йому шкоди. Численні доторки їхніх тіл надзвичайно спокійні та легкі, дзижчання низьке і гармонійне, неначе миролюбний протестантський гімн. Через кілька секунд Джек уже зовсім не проти, щоб вони кружляли навколо нього.

Бджоли наближаються навіть ще ближче і їхнє низьке гудіння віддається у вухах. Це схоже на промову або пісню. Якусь мить він нічого не бачить, окрім широкого сувою, який звили бджоли. Тоді бджоли сідають на його тіло, крім обличчя. Вони оповивають голову своєрідним шоломом. Вкривають руки, груди, спину і ноги. Бджоли сідають на взуття, і його вже не видно. Незважаючи на те, що немає їм ліку, вони майже невагомі. Здається, що Джекове тіло, його руки і шия, оповиті кашеміром. Густий, легкий, як пір’їнка, бджолиний костюм міниться чорною і золотою барвами на тілі Джека Сойєра. Він підводить руки, і бджоли рухаються разом з ним.

Джек бачив фотографії бджолярів, навколо яких рояться бджоли, але це не фото і він не бджоляр. Його здивування від несподіваного візиту приносить задоволення, приголомшує його. Бджоли огортають його, і він забуває про жахливу смерть Мишеняти та страшне завдання, яке чекає на нього завтра. Він не забуває лише про Софі; йому хотілося б, щоб Док і Шнобель вийшли і подивилися, що відбувається, але ще більше йому хотілося б, щоб це побачила Софі. Мабуть, завдяки діямба, вона бачить. Хтось хоче розрадити Джека Сойєра. Хтось бажає йому добра. Любляча невидима духовна сила пропонує йому підтримку. Цю підтримку він сприймає, як благословення.

Коли він зодягнений у сяючий чорно-жовтий бджолиний костюм, у Джека з’являється думка, що якби він зробив крок у небо, то злетів би. Бджоли понесли б його над долинами. Вони б несли його над горбатими пагорбами. Він би літав, як крилаті люди на Територіях, які доправили Софі. Замість двох крил його б піднімали тисяча бджолиних крилець.

Джек пам’ятає, що в нашому світі бджоли повертаються у вулик до ночі. Неначе згадавши буденну рутину, бджоли злітають з Джекової голови, тіла, рук і ніг, не en masse, як живий килим, але по одній, п’ять, шість. Здійнявшись не надто високо над ним, кружляють у вирі і, мов куля, летять на схід над будинками Нейлгауз-роу і зникають одна за одною в безмежності темряви. До Джека доходить, що він чув гудіння лише тоді, коли зникав.

За мить до того, як він знову почне рухатись у бік свого пікапа, у нього з’являється відчуття, що хтось стежить за ним. Якщо й так… то й що? Ця думка не полишає його, коли він повертає ключ, заводить «Рем», тисне на газ: його обіймали.

Джек навіть не уявляє, як сильно йому буде потрібне тепло цих обіймів і яким чином вони повернуться до нього з настанням ночі.