Розділ без назви (3)

— Я б зненавиділа це, — каже вона тихим голосом. — Якби мені заборонили відвідувати власний світ, окрім коротких візитів… слово честі… якби я була змушена повернутись при першому кашлі чи першому болю в грудях… я б зненавиділа це.

Паркус знизує плечима.

— Він буде змушений прийняти це. Подобається це йому чи ні, його зябра зникли. Тепер він створіння Територій. І Бог Тесля знає, що тут для нього є робота. Справа з Вежею наближається до своєї кульмінації. Я вірю, що Джек Сойєр відіграє свою роль у цьому, хоча й не переконаний. У будь-якому разі, коли його рани зарубцюються, він не захоче працювати. Але він копісмен, а для таких завжди знайдеться робота.

Вона дивиться крізь проріз у стіні, її обличчя стривожене.

— Ти маєш допомогти йому, люба, — каже Паркус.

— Я люблю його, — каже вона, говорячи дуже тихо.

— І він любить тебе. Але попереду ще багато труднощів.

— Чому так, Паркусе? Чому життя завжди вимагає так багато, а дає так мало?

Він притягує її, щоб обійняти, і вона охоче підходить і притискається обличчям до його грудей. В темряві, за покоями, в яких спить Джек Сойєр, Паркус відповідає на її питання одним єдиним словом:

Ка.

Епілог

Вона сидить поруч із його ліжком у першу ніч Повно-Земного місяця, на десятий день після її розмови з Паркусом у таємному коридорі. Вона чує, як надворі діти співають «Зелена кукурудза А-Дайо». У неї на колінах вишивання. Це літо, досі літо, і повітря солодке від літньої чарівності.

У цій величезній кімнаті, де колись лежала Двійник матері Джека Сойєра, він розплющує очі.

Софі відкладає вишивання вбік, нахиляється і торкається губами його вуха.

— З поверненням, — каже вона. — Моє серце, моє життя, моя любове, з поверненням.

14 квітня 2001 року

Вітаємо, ви успішно прочитали книгу!