Розділ без назви (3)

Бджоли казали: Люби Генрі Лайдена.

Бджоли казали: Кохай Софі.

Приблизно так він і казав, принаймні так зрозумів Джек. Щодо бджіл — вони також говорили це. Він припускає, що бджоли казали: «Роби свою роботу, копісмене», — але якимось іншим чином. Що ж, він буде робити свою роботу, так. Вони подарували йому таке диво, що в нього не залишається іншого вибору.

Його серце наповнюється теплом, коли він звертає на під’їзну дорогу до Генрі. Хіба Генрі — це не ще одне диво?

Джек радісно вирішує, що сьогодні він подарує дивовижному Генрі Лайдену радість, яку той ніколи не забуде. Сьогодні він розповість Генрі свою історію, неймовірно довгу історію подорожі, яку він здійснив у дванадцятирічному віці: Випалені Землі, Раціональний Річард, Аґінкорт і Талісман. Він не промине оповідання про «Пивницю Оутлі», «Дім Сонця», ці подорожі сподобаються Генрі. І Вовк! Генрі буде в захваті від цього, а розповідь про Вовка захопить його аж до підошов шоколадно-коричневих замшевих мокасин. Коли Джек розповідатиме, то кожне слово пояснюватиме, адже він мовчав надто довго.

І коли Джек закінчить розповідати історію до кінця, розповідати принаймні так, як він може, цей світ зміниться, тому що ще одна людина, крім нього, буде знати все, що відбулося. Джек навіть не може уявити, що відчуватиме, коли стіну самотності буде знищено та зруйновано, лишень думка про це наповнює його передчуттям полегшення.

Але, дивно… Генрі не увімкнув світло, і його будинок здається темним і порожнім. Він, мабуть, заснув.

Усміхаючись, Джек вимикає двигун і виходить з кабіни пікапа. Досвід підказує йому, що він зробить не більше трьох кроків у вітальні, перш ніж Генрі здригнеться і вдасть, що він не спав увесь цей час. Одного разу, коли Джек заскочив його отак у темряві, він сказав: «Це просто щоб відпочили очі». А що буде сьогодні? Він планував вечірку Лестера Яна і Чарлі Паркера, тож так йому просто було легше зосередитись? Він вирішив посмажити рибу і хотів перевірити, чи їжа, приготована в темряві, відрізняється на смак? Хай би що це було, це буде потішно. І можливо, вони відсвяткують нову угоду Генрі з ESPN!

— Генрі? — Джек стукає у двері, відчиняє їх і заглядає всередину. — Чорт, Генрі, ти спиш?

Генрі не відповідає, і питання Джека губиться в беззвучній порожнечі. Він нічого не бачить. Кімната — двовимірна пелена темряви.

— Агов, Генрі, я тут. Я тобі таке хочу розповісти!

Знову мертва тиша.

— Ха, — каже Джек і заходить усередину.

Раптом його інстинкти самозбереження б’ють тривогу: потрібно вийти звідси, забиратись звідси, втекти. Але чому в нього таке відчуття? Це лишень будинок Генрі — та й по всьому. Він уже був тут сотні разів і знає, що Генрі або заснув на дивані, або пішов до будинку Джека і, швидше за все, так воно і є. Генрі отримав хорошу пропозицію від представника ESPN, і від хвилювання — навіть Генрі Лайден може хвилюватись, треба лише придивитись ближче, ніж до більшості людей, — вирішив здивувати Джека в нього вдома. Коли Джек не зміг приїхати до п’ятої чи шостої, він вирішив зачекати на нього і тепер, мабуть, міцно спить на Джековому дивані, а не на своєму власному.

Усе це дуже правдоподібно, але воно не узгоджується із сигналами нервових закінчень. «Йди! Залиш! Ти не хочеш бути тут!»

Він знову кличе Генрі, і у відповідь — тиша, як він і очікував.

Піднесений настрій, з яким він їхав сюди, минувся, але Джек не помітив того моменту. Якби він досі був детективом відділку вбивств, то це той момент, коли він би витягнув зброю. Джек тихо заходить у вітальню. Він відчуває два сильні запахи. Один — аромат парфумів, а другий…

Другий запах він теж упізнав. Його присутність тут означає, що Генрі мертвий. Та частина Джека, яка не є копом, стверджує, що запах крові нічого подібного не означає. Генрі міг поранитись під час боротьби, і Рибак міг забрати його в інший світ, як він зробив із Тайлером Маршаллом. Генрі, мабуть, десь захований на Територіях, щоб використати його для наживки чи як козир. Він і Тай, мабуть, поряд і чекають на порятунок.

Джек знає, що все це неправда. Генрі мертвий, і вбив його Рибак. Його робота — знайти тіло. Він копісмен, і має відповідно діяти. Те, що шукати труп Генрі, — це остання річ у світі, яку він хотів би робити, не змінює його становища. Сум буває різний, у Джека Сойєра він схожий на гранітну стіну, уповільнює кроки і стискає щелепи. Джек рухається ліворуч і простягає руку до вимикача, неначе ця кам’яна печаль скеровує його руку в потрібне місце на стіні, неначе це рука Генрі.

Він дивиться на стіну, коли загоряється світло, тому лише боковим зором оглядає інтер’єр кімнати, і йому здається, що збитків їй завдано не так багато, як він думав. Перевернена лампа, повалений стілець. Коли Джек повертає голову, дві зміни у вітальні Генрі кидаються у вічі. Перша — це червоне гасло на протилежній стіні кремового кольору; друга — це неймовірна кількість крові на підлозі. Сліди крові, неначе карта пересувань Генрі, і вона вказує, що він заходив, а тоді виходив із кімнати. Кров починається в коридорі й тягнеться вервечкою великої кількості бризок за диван з дерев’яними спинками, кількість крові вказує на те, що її може залишити лише поранена тварина. Там ціла калюжа крові. Ще одна калюжа на дерев’яній підлозі під довгим низьким столом, де Генрі іноді полюбляв класти свій CD-програвач і стосик дисків. Від стола ще один ряд крапель і бризок, що веде назад до коридору. Джеку здається, що Генрі, мабуть, втратив вже надто багато крові, коли нарешті відчув себе у безпеці, і виповз з-під столу. Хоча хтозна, як усе було.