Розділ без назви (3)

— Господи, якби ти знав, ким він був…

— Відбитки пальців, — каже Паркус. — На телефоні було знайдено відбитки пальців. Їх зняти було першою твоєю ідеєю в цій справі. Поліція штату знайшла ім’я Бірстоун у базі даних ФБР. У тебе є ім’я Бернсайд, цього більше ніж достатньо.

«Поліція штату Вісконсин, ФБР, база даних» — ці слова зі старої доброї американської англійської і в цьому місці для слуху Джека здаються надто неприємні і чужі.

— Звідки ти все це знаєш?

— У мене є свої джерела у твоєму світі; я прикладаю вухо до землі, як ти знаєш з власного досвіду. І, звичайно ж, ти досить хороший коп, щоб решту зробити самому.

— Джуді думає, що в тебе є друг, який може допомогти, — несподівано каже Софі.

— Дейл? Дейл Ґілбертсон? — Джеку важко повірити в це, але він припускає, що Дейл може щось дізнатися.

— Я не знаю імені. Джуді думає, що він, як більшість тут, у Потойбіччі, — людина, що бачить багато, тому що не бачить нічого.

Це точно не Дейл, вона говорить про Генрі.

Паркус підводиться на ноги. Папуги зводять голови, вирячивши чотири світлих ока. Благовісник і Богохульник злітає і сідає йому на плече.

— Думаю наші переговори закінчено, — каже Паркус. — Їх час закінчувати. Ти готовий повертатися, мій друже?

— Так. І думаю, мені краще забрати Ґріна, хоча й не хотілося б. Я не думаю, що його варто залишати тут надовго.

— Як скажеш.

Джек і Софі досі тримаються за руки. Уже на помічають, що Паркус із папугою на плечі досі стоїть у колі для розмов.

— Ти не йдеш?

Паркус хитає головою:

— Тепер наші шляхи розходяться, Джеку. Можливо, ще побачимось.

«Якщо я виживу, — думає Джек, — якщо будь-хто з нас виживе».

— Тим часом іди своєю дорогою. Будь вірним.

Софі робить ще один глибокий реверанс.