Розділ без назви (3)

— Якби ти не був єдиним у своєму роді, Джеку, твій Двійник був би моїм кузеном.

Вона повертаєтья і тонкими пальцями стискає його руку. Коли вона знову говорить, її голос низький і пристрасний.

— Давайте облишимо пафос у цій справі. Я знаю лише, що Тайлер Маршалл — дитина Джуді, котру я люблю, і нізащо у світі не хотіла б бачити, як вона страждає. До хлопчика я ставлюсь як до своєї дитини, яка колись у мене буде. І, крім усього сказаного, я знаю, що ти єдиний, хто може його врятувати.

— Чому? — Він, звичайно, розуміє це, адже чому б він ще мав бути тут, але це не зменшує його збентеження. — Чому я?

— Тому що ти торкався Талісмана. І хоча з роками втратив деякі властивості, проте багато з них ще залишилося.

Джек думає про лілії, які Спіді залишив йому в санітарній кімнаті Дейла. Як запах залишився на його руках після того, як він віддав букетик Тенсі. І він пам’ятає, який мав вигляд Талісман у приглушеній темряві намету Королеви, яскраво здіймаючись та змінюючи все, аж доки зовсім не зник.

Він думає: «Він досі змінює все».

— Паркусе. — Він уперше назвав іншого копісмена по імені? (Щодо цього не впевнений, але думає, що цілком можливо.)

— Так, Джеку.

— Того, що залишилося від Талісмана, достатньо? Достатньо, щоб мірятися силами з Багряним Королем?

Паркус шокований.

— Ні, Джеку. Навіть не думай. Аббала загасить тебе, як свічку, але цього може вистачити, щоб помірятись силами з містером Маншанам. Піти на Випалені Землі і вивести звідти Тайлера.

— Там є машини, — каже Софі. Вона виглядає, неначе поринула в темний сумний сон. — Червоні машини і чорні машини, які оповиті димом. Там є величезні транспортери і незліченна кількість прив’язаних до них ременями дітей. Діти рухають ніжками і перетягують ремені, що і приводить в рух машини. Глибоко в лисячих норах. Внизу, в пацючих схованках, у які ніколи не потрапляє сонце. Глибоко у величезних печерах, де й пролягають Випалені Землі.

Джек вражений до глибини душі і свідомості. Йому на думку спадає Діккенс — не «Похмурий дім», а «Олівер Твіст». І, звичайно, він думає про розмову з Тенсі Френо. «Принаймні Ірми там немає, — думає він. — Ні, вона не на Випалених Землях. Жалюгідний стариган з’їв її ногу, проте Тайлер… Тайлер».

— Вони йдуть, аж доки на ногах не з’являється кров, — бурмоче він. — А йдуть вони?..

— Я думаю, ти знаєш куди, — каже Паркус. — Коли ти знайдеш Чорний Дім, то знайдеш дорогу до Палаючих земель… машин… містера Маншана… і Тайлера.

— Хлопчик живий. Ви впевнені в цьому?

— Так, — кажуть разом Паркус і Софі.

— А де зараз Бернсайд? Ця інформація значно пришвидшила б хід справи.

— Я не знаю, — каже Паркус.