Розділ без назви (3)

Він здіймає погляд на Софі і бачить, наскільки вона схожа на Джуді. Яка вона гарна.

— Я кохаю тебе, — каже він.

Перш ніж вона відповідає, він хапає руку Венделла, заплющує очі й перестрибує.

22

Цього разу переліт супроводжує не зовсім тиша: милий приємний шелест, який він уже колись чув. Улітку 1997 року Джек піднявся разом із членами повітроплавального клубу УПЛА під назвою «Літуни» в північному напрямку до Вокавілю. Це було парі — одна з тих дурниць, на яку зазвичай підписуєшся пізно вночі, перебравши пива, а потім уже не можеш відкараскатися. Йому того зовсім не хотілося. Так би мовити, щоб не видатися боягузом. Він очікував, що буде страшно, але було захопливо. Більше він ніколи цього не робив і тепер знає чому: він наблизився впритул, він ледь не згадав, і, очевидно, якась налякана часточка його знала це. Цей звук супроводжує, аж доки не смикнеш за кільце, — лише приємний шелест вітру. Більше нічого не чуєш, лише тихе, швидке серцебиття і, можливо, цмокання у вухах, коли ковтаєш слину під час вільного падіння.

«Смикни за кільце, Джеку, — думає він. — Час смикнути за кільце, або посадка буде важкою, чорт забирай».

Тепер з’являється новий звук, спершу низький, який швидко посилюється, звук пронизливого ревіння. «Пожежна тривога, — думає він, а тоді: — Ні, — це симфонія, пожежної сирени». У цей самий момент Венделл Ґрін висмикує руку. Він чує слабкий пронизливий крик, коли його друг-парашутист зникає, з’являється запах…

Жимолость…

Ні, це її волосся…

…і Джек зітхає від ваги на його грудях, а діафрагма досі відчуває тиск. Він відчуває руки, одна на його плечі, друга торкається спини. Волосся лоскоче його щоку. Звук сирен. Звук людей, котрі без ладу кричать. Звуки біганини і відлуння.

— Джеку, Джеку, Джеку, з тобою все гаразд?

— Попроси Королеву про побачення, я завітаю десь на наступному тижні, — бурмоче він. Чому так темно? Він осліп? Він готовий до інтелектуально-корисної та фінансово-вигідної роботи суддею в Міллер-парку?

— Джеку! — Долоня ляскає його по щоці. Сильно.

Ні, не осліп. У нього просто заплющені очі. Він широко розплющує їх, і Джуді нахиляється над ним. Її обличчя за декілька дюймів від нього. Не задумуючись, він лівою рукою хапає її за потилицю, притягує до себе й цілує. Вона видихає йому в рот — зітхаючи від подиву, наповнює його легені своєю енергією, — а тоді цілує його у відповідь. Його ще в житті не цілували так енергійно. Він проводить рукою по грудях під нічною сорочкою і відчуває, як її серце шалено стукає. «Якщо вона бігтиме швидко, то просто звалиться з ніг», — думає Джек. У цей самий момент її рука прослизає під його сорочку, яка чомусь розстебнута, і пощипує його за сосок. І робить це з такою ж силою і запалом, як ляпас. Коли вона це робить, її язик швидким ривком уперед просовується у його рот, як бджола у квітку. Він посилює хватку на потилиці, і бозна що могло статись далі, але в цей момент щось падає в коридорі, чується звук розбитого скла і чийсь крик. Голос високий, безстатевий, панічний, але Джек вважає, що це Ітан Еванс, похмурий молодик із передпокою.

— Поверніться! Не біжіть, Боже ти милосердний!

Звичайно це Ітан; тільки випускник лютеранської школи на горі Хеврон сказав би «Боже, ти милосердний» у критичній ситуації.

Джек відштовхує Джуді. Вона відштовхує його. Вони на підлозі. Нічна сорочка Джуді задерта геть до пояса, чітко виставляючи напоказ білу нейлонову білизну. Сорочка Джека розстебнена, як і штани. Він досі в черевиках, але не на ту ногу. Поруч перевернений журнальний столик зі скляною поверхнею і розкидані журнали, що були на ньому. Деякі буквально повилітали зі своїх обгорток.

У коридорі чується ще більше криків, а також регіт і божевільні завивання. Ітан Еванс і надалі кричить на переляканих психічно хворих, а тепер також кричить жінка — мабуть, старша медсестра Рек. Сигналізація реве й реве.

У цю ж мить раптом відчиняються двері і завалює в кімнату Венделл Ґрін. Позаду нього — шафа з одягом, повсюди розкидані запасні предмети гардеробу лікаря Шпіґельмана. В одній руці Венделл тримає диктофон «Панасонік», у другій — блискучі трубчасті предмети. Джек готовий заприсягтись, що це батарейки «Дюрасел АА». На сорочці Джека розстебнені ґудзики (або повідривані), але справи Венделла набагато гірші. Його сорочка порвана на шматки, його живіт звисає над білими трусами з кількома плямами від сечі спереду. Він тягне за собою коричневі шерстяні штани, натягнені на одну ногу. Вони ковзають по килиму, як загублена зміїна шкура, і хоча він у шкарпетках, ліва одягнена навиворіт.

— Що ти зробив? — волає Венделл. — О ти, сучий сину, Голлівуде, ЩО ТИ ЗРОБИВ З МОЇМ Д…