Розділ без назви (3)

— Сей.

Паркус киває їй і махає Джеку Сойєру на прощання рукою. Джек повертається і веде Софі назад до напівзруйнованого намету лікарні, міркуючи, чи зможе він коли-небудь побачити Спіді Паркера.

Венделл Ґрін — репортер, безстрашний дослідник, реєстратор добра і зла, щоб воно не зникло безслідно, — сидить на своєму старому місці, тримаючи скручений папір в одній руці і батарейки в другій. Він знову бурмоче і трохи підводить очі, коли Софі та Джек наближаються до нього.

— Ти зробиш усе можливе, правда? — запитує Софі. — Для неї.

— І для тебе, — каже Джек. — Тепер слухай мене: якщо ми вистоїмо… якщо я повернусь сюди… — Він усвідомлює, що не може більше нічого сказати.

Його бентежить його сміливість. Усе ж таки, це королева. Королева. А він… що? Намагається запросити її на побачення?

— Можливо, — каже вона, дивлячись на нього синіми очима. — Можливо.

— Можливо, ти цього хочеш? — ніжно запитує він.

— Так.

Він нахиляється і проводить своїми губами по її. Це миттєвий, зовсім короткий поцілунок. А також це найкращий поцілунок у його житті.

— Мені здається, я зараз зомлію, — каже вона, коли він знову випростовується.

— Не жартуй зі мною, Софі.

Вона бере його руку і притискає до своїх грудей, щоб він відчув, наскільки сильно стукає її серце.

«Це жарт? Якщо вона бігтиме швидко, то просто звалиться з ніг». — Вона відпускає його, але він досі тримає руку на її грудях, від яких іде тепло.

— Я б пішла з тобою, якби могла, — каже вона.

— Я знаю це.

Він дивиться на неї, розуміючи, що якщо не піде зараз, негайно, то ніколи не піде. Джек не хоче її залишати, і не тільки. Правда в тому, що він ніколи в житті ще не був такий наляканий. Він шукає щось земне, щоб повернути його на землю — щоб сповільнити своє власне шалене серцебиття, — і знаходить ідеальний об’єкт — буркотливе створіння — Венделла Ґріна.

— Ви готові, шановний? Хочете відправитись у подорож до могутньої Міссісіпі?

— Не… Торкайся. Мене. — А тоді просто поетичне поривання: — Клятий йолопе, Голлівуд!

— Повірте, якби не було такої необхідності, то я б не торкався. І обов’язково помию руки, щойно матиму таку нагоду.