Розділ без назви (3)

Зачекати й подивитись.

На вулиці Герман-стрит легкий туман, але він починає згущатися, щойно Дейл звертає до центру міста. Він вмикає габаритні вогні, але цього недостатньо. Дейл вмикає ближнє світло, тоді дзвонить Джеку. Він чує початок запису автовідповідача, відбиває та набирає дядька Генрі. Дядько Генрі відповідає на фоні фуз-гітари і чийогось ричання «Поверни мого собаку!».

— Так, він щойно приїхав, — підтверджує Генрі. — Зараз саме фаза нашого вечора «Музичне Сприйняття». Наступна — «Література». Ми досягли критичної точки в «Похмурому домі» — Чесні Волд, «Прогулянка привида», місіс Раунсвелл і так далі, — але якщо в тебе щось важливе…

— Так, дай йому слухавку, Дядечко.

Генрі зітхає.

— Oui, mon capitaine.

За мить Дейл говорить із Джеком, котрий, звичайно, одразу ж погоджується приїхати. Це добре. Але шеф поліції Френч Лендінґа дещо спантеличений реакцією свого друга. Ні, Джек не хоче, щоб Дейл зачекав з арештом до його прибуття. Він висловлює вдячність за цю пропозицію, а особливо за кевларовий бронежилет (цінне надбання правоохоронних органів, яке посипалось на поліцію Френч Лендінґа і тисячу інших маленьких відділків поліції за часів Рейґана) і за те, що Джек вірить, що Дейл і його люди зможуть схопити Джорджа Поттера без жодних проблем.

Правду кажучи, Джек Сойєр не сильно зацікавився Джорджем Поттером. Так само жахливими фотографіями, хоча вони, очевидно, справжні; Рейлсбек упізнав жовту сорочку Джоні Іркенхема з написом «Ківаніс» — це деталь, яка ніколи не висвітлювалася у пресі, навіть мерзенний Венделл Ґрін не вивідав цей конкретний факт.

Джек запитує — неодноразово — про типа, якого Рейлсбек бачив у коридорі.

— Синій халат, один капець — це все, що я знаю! — Дейл нарешті змушений запитати: — Господи, Джеку, яка різниця? Слухай, я маю закінчувати розмову.

— Дінь-дон, — відповідає Джек досить спокійно і перериває дзвінок.

Дейл завертає до оповитої туманом автостоянки. Він бачить Ерні Теріолта і байкера-пивовара на ім’я Док. Вони стоять біля запасного входу, розмовляють. Неначе дві хмаринки туману.

Після розмови з Джеком Дейлу було якось не по собі, неначе він (справжній йолоп) пропустив величезні підказки і безсумнівні свідчення. Але які підказки? Заради Христа, які свідчення? Тоді легке обурення переходить у занепокоєння. Можливо, могутній Джек Сойєр, так само, як Лукас Девенпорт, не вірить в очевидне. Мабуть, таких типів, як він, більше насторожує собака, який не гавкає.

Звук дуже добре поширюється в тумані, і на півдорозі до запасного входу Дейл чує, як заводяться двигуни мотоциклів внизу біля річки. Внизу, вздовж Нейлгауз-роу.

— Дейле, — каже Ерні.

Він киває, вітаючись, неначе це найзвичайніший вечір.

— Вітаю, шефе, — приєднується Док.

Він курить сигарети без фільтру, як здалось Дейлу, «Пел-Мел» або «Честерфілд». А ще Док називається, — думає Дейл.

— Перекрутивши цитату Містера Роджера, — веде далі Док, — можна сказати, це чудова ніч у районі, правда?

— Ви подзвонили їм, — каже Дейл, повертаючи голову в бік ревіння мотоциклів.