Розділ без назви (3)

У трейлерному парку «Холідей» ворон Ґорґ крапає отруту у вуха Тенсі Френо.

У міцному цегляному будинку на Герман-стрит, у якому живе Дейл Ґілбертсон із красунею дружиною і не менш красивим Девідом, господар готується повернутися в офіс. Його рухи трохи сповільнені: дві порції пирога з куркою і хлібний пудинг таки даються взнаки. Коли дзвонить телефон, він не лякається. Врешті-решт, у нього ж було те передчуття. Телефонує Деббі Андерсон; досить одного її слова, і він розуміє, що щось сталося.

Він слухає, киває, ставить відповідні запитання. Його дружина стоїть у дверях кухні, дивиться на нього занепокоєними очима. Дейл нахиляється і щось записує в блокнот, що лежить поруч із телефоном. Сара підходить і читає два імені: Енді Рейлсбек і М. Файн.

— Рейлсбек досі на лінії? — запитує він.

— Так, у режимі очікування…

— Зв’яжи мене.

— Дейле, я не впевнена, чи я вмію це робити. — Деббі схвильована, що зовсім їй не притаманно.

Дейл на мить заплющує очі та згадує, що це не її звичайна робота.

— Ерні ще немає?

— Ні.

— Хто є?

— Боббі Дюлак… і Діт, мабуть, у душі…

— З’єднай з Боббі, — каже Дейл і зітхає з полегшенням, коли Боббі швидко і безперешкодно з’єднує його з Енді Рейлсбеком в офісі Морті Файна.

Ці чоловіки обоє побували вже нагорі, у 314-му номері. Морті було достатньо одного погляду на фото, розкидані на дні шафи Джорджа Поттера. Тепер він і сам сидить такий же блідий, як і Енді, а можливо, ще блідіший. Біля поліційної дільниці на автостоянці зустрілися Ерні Теріолт і Реджинальд Док Амберсон. Док щойно приїхав на своєму старенькому (але в прекрасному стані) «Гарлеї Фет Бою». Вони щиро вітаються в тумані. Ерні Теріолт — можна сказати, ще один коп, але розслабтеся — це вже останній, з ким нам доведеться познайомитися (ну, ще буде агент ФБР, але ще рано тим перейматись; він зараз у Медісоні, і він дурник.)

Ерні — порядний шістдесятип’ятирічний чоловік, який уже майже дванадцять років як перейшов на півставки служби в поліції та який, до речі, разів у чотири кращий коп, ніж Арнольду Грабовському судилося коли-небудь стати. Він доповнює свою пенсію нічними чергуваннями у відділку поліції Френч Лендінґа (він усе одно не може добре спати через болі в простаті) і підробляє приватним охоронцем в Першому Вісконсинському Банку по п’ятницях — тоді, коли туди приходять люди з «Веллс Фарґо» о чотирнадцятій, а люди з «Брінкс» о шістнадцятій.

Док кожним своїм дюймом нагадує «Янгола пекла», з його довгою чорно-сивою бородою (в яку він іноді вплітає стрічки, як пірат Едвард Тіч), він усе своє життя варить пиво, але обоє чоловіків чудово ладнають. Перш за все вони цінують інтелект один одного. Ерні не знає, чи Док справді лікар, але він міг би ним бути. Можливо, він колись ним і був.

— Є якісь зміни? — запитує Док.

— Наскільки мені відомо, то ні, мій друже, — каже Ерні. — Щовечора хтось один із П’ятірки приїжджає, щоб перевірити ситуацію. Сьогодні черга Дока.

— Не заперечуєш, якщо я зайду з тобою всередину?

— Ні, — каже Ерні. — Але якщо ти дотримуватимешся правил.