Розділ без назви (3)

Це якраз той делікатний момент, коли Денні чує очевидний гуркіт Грізної П’ятірки, яка наближається до нього по шосе. Він іще не відійшов від того, що знайшов велосипед перед притулком для старих, а думка про сутичку зі Шнобелем Сент-Піром наповнює його мозок темним димом із червоними іскрами. Він схиляє голову, дивиться просто в очі червонолицьому типу, схожому на Джорджа Ретбуна, і говорить низьким, тихим, монотонним голосом:

— Сер, якщо ви й надалі чинитимете в тому ж дусі, я закую вас у кайданки, посаджу на заднє сидіння свого авто, де ви сидітимете, аж доки я не звільнюся. Тоді відвезу вас до відділку і там припишу вам усе, що тільки спаде мені на думку. Обіцяю. Тепер зробіть собі послугу і забирайтеся звідси.

Чоловік роззявляє рота, неначе золота рибка. На його щокатому розпашілому обличчі з’являються бліді плями. Денні досі дивиться йому у вічі, готовий просто зараз надіти наручники й посадити на заднє сидіння авто, якщо той дасть для цього привід. Тип обмірковує вказаний вибір, обачність бере гору. Він потупляє очі, дає задній хід і ледь не врізається в «Міату», що стоїть позаду нього.

— Очам своїм не вірю, — каже Пем. — Який дурень не втримав язика за зубами?

Як і Денні, вона бачить Шнобеля і його друзів, які з ревінням наближаються до них, минаючи декілька зупинених авто.

— Я не знаю, але я протаранив би йому палицею горло. А після нього я б знайшов Венделла Ґріна.

— Тобі не треба далеко шукати. Він сидить он у тій, шостій, машині. — Пем показує на зневажливу посмішку Венделла.

— О Боже, — каже Денні. — Я фактично радий бачити цього нещасного жалюгідного хвалька. Тепер я точно зможу сказати йому, що про нього думаю. — Усміхаючись, він нахиляється, щоб поговорити з підлітком за кермом «Міати».

Підліток їде, а Денні відправляє наступне авто, дивлячись на Грізну П’ятірку, яка наближається дедалі ближче і ближче. — Зараз, якщо Шнобель буде дертись мені до обличчя або дасть бодай якийсь привід, я витягну револьвер, Богом клянусь.

— Перевірка документів, перевірка документів, — каже Пем.

— А мені начхати.

— Ну, продовжімо, — каже вона, а також говорить, що коли він витягне револьвер, вона його підтримає.

Навіть водії в черзі, які намагаються пробратися на місце злочину, на хвильку заспокоюються, щоб роздивитися Шнобеля і його хлопців. Вони їдуть, волосся й бороди розвиваються, обличчя застиглі, здається, вони вже готові влаштувати погром. Серце Денні Чеди починає битися швидше, тіло напружується.

Але мотоциклісти Грізної П’ятірки несуться мимо один за одним, навіть не повертаючи голови. Шнобель, Мишеня, Док, Сонні й Диктатор поїхали, залишили місце подій.

— Прокляття, — каже Денні, не розуміючи, чи то він відчуває полегшення, чи то розчарування.

Жах, який його різко охопив, коли вони розвернулися, від’їхавши на тридцять ярдів, допомагає йому зрозуміти, що він відчував полегшення.

— О ні, будь ласка, — каже Пем.

В автомобілях, що зупинили, всі як один повертають голови, проводжаючи поглядом мотоцикли, які знову мчать мимо і повертаються туди, звідки приїхали. Протягом кількох наступних секунд чути лише несамовите ревіння п’яти «Гарлеїв Девідсон». Денні Чеда знімає форменний капелюх і витирає ним чоло. Пем Стівенс розправляє плечі й видихає. Тоді хтось починає сигналити, до нього приєднуються ще двоє, а тип із сивими довгими, як у моржа, вусами, у джинсовій сорочці, показує щось схоже на три чверті поліційного значка в шкіряній обгортці й пояснює, що він кузен окружного судді й почесний член поліції Ла-Рів’єр. Здебільшого це означає, що йому ніколи не виписують штраф за перевищення швидкості і він ніколи не платить за стоянку. Вуса розтягуються в широкій усмішці.

— Офіцере, пропусти мене, і повертайся до своїх справ.

Денні каже, що не пропускати його — це і є його обов’язок. Він змушений повторити це декілька разів, перш ніж у нього з’являється можливість узятись за наступну справу. Відіславши ще не одного незадоволеного громадянина, він дивиться, чи довго йому ще чекати, щоб у нього з’явилася можливість насварити Венделла Ґріна. Репортер не повинен бути далі ніж за два-три авто. Тільки-но Денні підводить голову, знову гудять клаксони, а люди починають кричати на нього. Пропусти нас! Агов, друже, я плачу тобі зарплатню, не забув? Я хочу поговорити з Дейлом, я хочу поговорити з Дейлом!