Розділ без назви (3)

«Невже це реально? Привіт хлопці?» Голоси допомагають Венделлу добре зорієнтуватися, де тіло, — у кінці кімнати, під дальньою стіною.

Перш ніж троє копів і Сойєр почовгають до виходу зі старого магазину, Венделл висовується, націлює камеру та фотографує таємничого чоловіка. На привеликий його жах, Кіт у Капелюсі моментально повертається в його напрямку і каже:

— Хто мене сфотографував?

Венделл різко відхиляється назад, ховаючись за стіною, але усвідомлює, що цей тип його, очевидно, бачив, його сонцезахисні окуляри просто дивилися на нього! У нього вуха, як у кажана: він почув звук фотоапарата.

— Давай виходь. — Венделл чує, як він каже йому: — Немає сенсу ховатися, я знаю, що ти там.

Венделл бачить лише поліційне авто, що тягнеться за «Понтіаком» із написом «ПРОСТО СКАЖИ НІ», у хвості затору. Там, здається, ситуація доходить до пікової точки. Якщо Венделл не помиляється, то схоже на те, що котрийсь із байкерів витягує одного чоловіка з вікна гарненького зеленого «Олдса».

Саме час викликати підкріплення. Венделл знову прямує до передньої стіни будівлі та махає своєму загону. Тедді Ранкельман волає:

— Ого-го!

Дудлс верещить, як кіт із приходом теплих днів, четверо його помічників пролітають повз нього, створюючи гамір, на який він навіть не міг сподіватися.

13

Денні Чеда і Пем Стівенс уже і так ледь дають раду непроханим відвідувачам, аж тут чують звук газуючих мотоциклів і думають, що саме Грізної П’ятірки їм і бракувало для повного щастя. Позбутись Тедді Ранкельмана і Фредді Сакнессама було не так уже й важко, але не минуло і п’яти хвилин, як смуги в східному напрямку Шосе-35 були переповнені людьми, які вважають, що мають повне право подивитися на звалені в напівзруйнованому «Смачно в Еда» трупи. Вони відряджають один автомобіль, а на його місці з’являється два. Усі вимагають довгих пояснень, чому вони як платники податків і зацікавлені громадяни не можуть потрапити на місце злочину, до того ж такого трагічного, такого болючого, такого… ну, такого цікавого. Більшість із них відмовляються вірити, що в руїнах лише тіло Ірми Френо; троє людей поспіль звинувачують Денні в укриванні Рибака, а хтось навіть назвав його «Рибаковим Щитом». Чорт. Як не дивно, але більшість цих мисливців за трупами ледь не переконані, що поліція захищає Рибака!

Дехто, сперечаючись, перебирає пальцями чотки. Одна дама махає розп’яттям просто перед його носом і каже, що його брудна душа пов’язана з пеклом. Щонайменше половина цих людей з камерами. Що за люди їдуть у суботу зранку пофотографувати мертвих дітей? Як розуміє Денні, вони думають, що абсолютно нормальні. А хто покидьок? Він.

Немолодий чоловік, який приїхав сюди з дружиною з Мейд Меріан Вей, каже:

— Молодику, ви, мабуть, єдина людина у всьому окрузі, хто не розуміє, що за історія твориться навколо нас. Ми з Медж вважаємо, що маємо право на сувенір.

Сувенір?

Спітнілий, утомлений, ситий по горло Дейл втрачає самовладання.

— Приятелю, я з тобою абсолютно згоден, — каже він. — Якби це залежало від мене, ви зі своєю любою дружиною обов’язково повезли б звідси у своєму багажнику закривавлену футболку чи хоча б відрізаний палець, а то й два. От я й кажу — наш шеф такий нерозсудливий.

У немолодого подружжя віднімає мову, і вони, шоковані, їдуть додому. Наступний тип у черзі починає кричати, щойно Денні нахиляється до вікна. Він має достоту такий вигляд, як Денні уявляє собі Джорджа Ретбуна, але його голос різкіший і вищий.

— Не думай, що я не бачу, що ти тут робиш, негіднику! — Денні говорить люб’язно, оскільки намагається захистити місце злочину, а тип, схожий на Джорджа Ретбуна, який їде на старому синьому «Додж Караван» без переднього бампера та правого бокового дзеркала, кричить:

— Я сиджу тут уже протягом двадцяти хвилин і спостерігаю, як ви з тією дамою займаєтесь бозна-чим! Сподіваюся, ви не будете здивовані, коли побачите тут ВИЯВЛЕННЯ САМОДІЯЛЬНОСТІ!