Розділ «Частина II»

— Гілберту треба було переодягнутися,— відповіла Карла, до якої повернулася її звичайна упевненість.— Нащо тобі ці подробиці?

— Гілбертові? — її ніс презирливо зморщився..

— Це довго пояснювати,— відповів я без усмішки.— Ви готові?

— Не знаю,— відповіла вона, дивлячись на Карлу.

— Ви не знаєте?

— А йди ти знаєш куди, хлопче? — вибухнула вона.— І взагалі, яке тобі діло до цього?

— То ви йдете чи ні?

— Вона згодна? — запитала Лайза у Карли.

Обидві жінки подивилися на Раджана, а потім на дзеркало, що висіло на стіні. Я здогадався, що мадам Жу підглядає за нами і підслуховує.

— Так, так. Вона сказала, що ви можете йти з нами,— відповів я їй, сподіваючись, що вона не буде критикувати мій недосконалий американський акцент.

— Це правда? Без обману?

— Без обману,— сказала Карла.

Дівчина швидко встала і схопила свої речі.

— Чого ж тоді ми чекаємо? Ходімо звідціля, поки ця... поки вона не передумала!

Коли ми виходили надвір, Раджан тицьнув мені конверта. Він знову подивився мені в очі довгим поглядом, переповненим незрозумілою люттю, й зачинив за нами двері. Я наздогнав Карлу і, узявши за плечі, повернув до себе.

— Що все це означає?

— Що ти маєш на увазі? — запитала вона, намагаючись усміхнутися.— У нас вийшло. Ми витягнули Лайзу.

— Я не про це. Я про ті ігри, в які грала мадам Жу з тобою і мною, а також про твій плач. Що це означає?

Вона поглянула на Лайзу, яка стояла, затуливши очі долонею від сонця, хоча воно о цій порі було не такс і яскраве, а потім перевела втомлений і здивований погляд на мене.

— Невже треба говорити про це просто тут, на вулиці?