Розділ «Частина II»

— Це твій американець? — вимовила мадам Жу, повернувши мене до дійсності.

— Так, мадам. Його звуть Гілберт Паркер. Він працівник посольства, але тут він неофіційно.

— Зрозуміло. Віддайте Раджану вашу візитну картку, містере Паркер.

Це був наказ. Я вийняв з кишені одну з карток і вручив її Раджану. Він узяв її двома пальцями за краї, немов боявся підчепити яку-небудь заразу, позадкував з кімнати і зачинив по собі двері.

— Містере Паркер, Карла не повідомила мені по телефону — ви давно в Бомбеї? — запитала мадам Жу, перейшовши на хінді.

— Не дуже давно, мадам Жу.

— Ви непогано говорите на хінді. Мої компліменти.

— Хінді — чудова мова,— відповів я фразою, яку Прабакер свого часу змусив мене вивчити напам’ять.— Це мова музики і поезії.

— А також мова кохання і грошей,— захихотіла вона.— Ви закохані, містере Паркер?

Я заздалегідь намагався вгадати, про що вона мене запитає, і продумав відповіді, але цього запитання не чекав. Я поглянув на Карлу, але вона опустила очі вниз, і допомоги від неї чекати не було сенсу.

— Закоханий? — перепитав я, і на хінді це слово прозвучало, як якесь магічне заклинання.

— Так. Я маю на увазі романтичну любов. Любов, містере Паркер. Є у вас така любов?

— Так.

Не знаю, чому я так відповів.

— Це дуже сумно, любий мій містере Паркер. І закохані ви, звісно, в Карлу. Тож вона й умовила вас виконати її маленьке прохання.

— Запевняю вас...

— Ні, це я вас запевняю, містере Паркер. Може, Лайзин батько і справді тужить за донечкою, та я певна, що це Карла умовила вас вплутатися в цю справу. Я знаю мою дорогу Карлу і її методи. Не сподівайтеся, що вона теж полюбить вас. Нічого, крім горя, ця любов вам не принесе. Вона ніколи не покохає вас. Кажу вам це дружньо, містере Паркер.

— Не хочу здаватися нечемним,— пробурмотів я, стиснувши зуби,— але ми прийшли сюди для того, щоб поговорити про Лайзу Картер.

— Так, звісно. Але якщо я відпущу свою Лайзу з вами, де вона житиме?

— Я... я не знаю цього точно.