Розділ «Частина I»

— Ну й діра,— пробурмотів високий канадець, оглядаючи фанерні перегородки з облупленою фарбою.

— Це містер Ананд,— поспішив представити портьє Прабакер.— Найкращий менеджер найкращого готелю в Колабі.

— Заткнися, Прабакере,— буркнув містер Ананд.

Усмішка Прабакера стала ще ширша.

— Бачиш, який чудовий менеджер цей містер Ананд? — прошепотів він мені. Потім він обернув свою усмішку до чудового менеджера.— Я привів вам трьох добірних туристів, містере Ананде. Найкращі мешканці для найкращого готелю, от як!

— Заткнися, я сказав! — гаркнув Ананд.

— Скільки? — запитав низенький канадець.

— Прошу? — пробурмотів Ананд, продовжуючи спопеляти поглядом Прабакера.

— Один номер, три душі, на одну ніч. Скільки це коштуватиме?

— Сто двадцять рупій.

— Що?! — вибухнув канадець.— Ви жартуєте?

— Це дуже багато,— підтримав його товариш.— Ходімо звідси.

— Без проблем,— кинув Ананд.— Можете йти куди завгодно.

Вони почали збирати свої пожитки, але Прабакер відчайдушно вигукнув:

— Ні-ні! Це найчарівніший з усіх готелів. Будь ласка, підніміться у номер! Будь ласка, містере Ліндсею, погляньте на цей чудовий номер!

На мить запанувала тиша. Молоді канадці забарилися на порозі. Ананда раптом незвичайно зацікавило щось в книзі, куди він записував мешканців. Прабакер схопив мене за рукав. Я вже встиг пройнятися симпатією до мого гіда, і мені імпонувала манера, з якою тримався Ананд. Він не підлабузнювався і не умовляв залишитися, надавши нам змогу самим вирішувати, погоджуватися на його умови чи ні. Він підвів очі від журналу і зустрівся зі мною поглядом. Це був прямий і чесний погляд людини, що з повагою ставиться до інших людей.

— Хочу поглянути на цей чарівний номер,— сказав я.

— Так! — засміявся Прабакер.

— Ну, гаразд,— погодилися канадці, зітхаючи і всміхаючись.

— У кінці коридору,— всміхнувся Ананд у відповідь, знімаючи ключ від номера з гачка і кладучи його переді мною на конторку разом з прикріпленим до нього важким латунним номерком.— Остання кімната праворуч.