Принесли каву і пиво. Офіціант гупнув ними об стіл з підкресленим презирством до всяких там люб’язностей. Обслуговування в бомбейських крамницях, готелях і ресторанах в ті роки могло бути яким завгодно — від доброзичливої чи запобігливої чемності до холодної або агресивної грубості. Про хамство офіціянтів «Леопольда» ходили легенди. «Якщо хочеш, щоб тебе змішали з грязюкою,— сказала одного разу Карла,— то ніде цього не зроблять з таким блиском, як в „Леопольді“».
— Тост! — оголосив Дідьє, піднімаючи кухоль і цокаючись зі мною.— За свободу пити скільки влізе! Салют!
Відпивши півкухля, він з утіхою облизнувся, а потім вихилив решту. Поки він наливав собі ще, до нас підсіло двоє. Одного з них, чорнявого молодика, звали Модена. То був понурий неговіркий іспанець, що займався різними оборудками з туристами із Франції, Італії й Африки. Його супутниця, струнка вродлива німка на ім’я Улла, була повією і останнім часом дозволяла Модені називати її своєю коханкою.
— А, Модено, ти прийшов саме вчасно для наступного замовлення! — вигукнув Дідьє і, перегнувшись через Карлу, ляснув його по спині.— Мені віскі з содовою, якщо не заперечуєш.
Іспанець спохмурнів, але таки гукнув офіціянта і замовив випивку. Улла тим часом розмовляла з Карлою на суміші німецької з англійською, тож найцікавіші деталі тієї балачки — чи то випадково, чи й навмисне — були незрозумілі.
— Але я ж не знала, на? Я навіть припустити не могла, що він такий Spinner[18]! Просто verruckt[19] якийсь, це точно. А спочатку він здався мені дивно чесною і порядною людиною. Чи, може, це якраз і було підозріло, як ти вважаєш? Можливо, він виглядав надто вже порядним? На джа[20], не минуло і десяти хвилин, як він wollte auf der Klamotten kommen[21]. Мою найкращу сукню! Мені довелося битися з цим Sprintficker[22], щоб відняти у нього плаття! Spritzen wollte[23] просто на мій одяг! Gibt’sja nicht[24]. Трохи пізніше я вийшла до ванної кімнати, щоби нюхнути кокаїну, а коли повернулася, то побачила, daß er seinen Schwanz ganz tief in einer meiner Schuhe hat[25]! Можеш собі уявити?! У мій черевичок! Nicht zu fassen[26].
— Треба визнати,— м’яко сказала Карла,— що ненормальні просто-таки липнуть до тебе, Улло.
— Ja, leider[27]. Що я можу заперечити? Я подобаюся всім ненормальним.
— Не слухай її, любове моя,— звернувся до неї Дідьє.— Ненормальність часто служить основою найкращих стосунків — та практично завжди, якщо подумати!
— Дідьє,— відгукнулася Улла з витонченою люб’язністю,— я ніколи ще не посилала тебе до біса?
— Ні, любцю! — зареготався той.— Але я прощаю тобі цю невелику забудькуватість.
Принесли чотири склянки віскі. Узявши мідну відкривачку, підвішену на ланцюжку до його пояса, офіціянт відкупорював пляшки з содовою. Кришечки попадали додолу. Піна залила весь стіл. Ми підскочили, рятуючись від неї, а офіціянт байдуже кинув на ту калюжу брудну ганчірку.
До нас підійшло двоє чоловіків. Один з них хотів поговорити з Дідьє, другий з Моденою. Скориставшись моментом, Улла нахилилася до мене і під столом засунула мені в руку невеликий згорток, де промацувалися банкноти. Очі благали мене не видавати її. Я поклав згорток в кишеню, не подивившись на нього.
— Так ти вже вирішив, скільки ти тут пробудеш? — запитала вона мене.
— Та ні поки що. Я нікуди не поспішаю.
— Хіба тебе ніхто не чекає? — запитала вона, усміхаючись з умілим, але безпристрасним кокетуванням.
Улла інстинктивно прагнула спокусити всіх чоловіків. Вона так само всміхалася, розмовляючи зі своїми клієнтами, друзями, офіціянтами, навіть з Дідьє — з усіма, навіть зі своїм коханцем Моденою. Згодом мені неодноразово траплялося чути, як люди засуджують Уллу за те, що вона фліртує з усіма підряд. Я не погоджувався з ними. Коли я пізнав її ближче, у мене склалося враження, що вона кокетує з усіма, бо кокетування — єдиний вияв доброти, який вона знає. Так вона намагалася висловити своє гарне ставлення до людей і змусити їх — чоловіків у першу чергу — добре ставитися й до неї. Вона вважала, що на світі дуже мало доброти, і неодноразово говорила про це. Її почуття і думки не були глибокими, але вона діяла з найкращих спонук, тож важко було вимагати від неї чогось більшого. І до того ж, хай йому біс, вона була гарна, а її усмішка була дуже приємною.
— Ні,— відповів я їй,— ніхто мене не чекає.
— І у тебе немає ніякої... wie soll ich das sagen[28]... програми? Ти не будуєш планів?
— Та ні... Я працюю над книгою.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Шантарам» автора Грегорі Девід Робертс на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина I“ на сторінці 22. Приємного читання.