Розділ «Частина I»

— А що ж найкраще?

— Ну, це будь-хто скаже. Найкраще — це влада.

— Невже? — розсміявся я.— А як щодо сексу?

— Ні. Якщо полишити осторонь біологію, можна сказати, що головне в сексі — боротьба за владу. Через те він всіх так і турбує.

Я знову розсміявся.

— А як же любов? Багато хто вважає, що найкраще — любов, а не влада.

— Вони помиляються,— відповіла вона з лаконічною незаперечністю.— Любов — протилежність влади. Саме з цієї причини ми так боїмося її.

— Карло, любонько, які страшні речі ти говориш! — вигукнув Дідьє Леві, що підійшов до нас і сів поруч із Карлою.— В тебе, мабуть, якісь підступні наміри щодо нашого Ліна.

— Ти ж не чув ні слова з нашої розмови.

— Мені й не треба чути тебе. Досить подивитися на його обличчя. Ти закидала його своїми загадками, і у нього вже голова йде обертом. Ти забуваєш, Карло, що я дуже добре тебе знаю. Але це не страшно, Ліне, зараз ми приведемо тебе до тями.

Він гукнув офіціянта, назвавши номер, вишитий на нагрудній кишені його червоного піджака.

— Гей, чар намбер! До батле бір![16] Що ти будеш, Карло? Каву? Гей, чар намбер! Ач кофі аур. Джалді каро![17]

Дідьє Леві було тридцять п’ять років, та через м’ясисті складки і глибокі зморшки на пухкому обличчі він виглядав набагато старшим. Кидаючи виклик вологому клімату, він постійно носив бахматі полотняні штани, бавовняну сорочку і пожмаканий сірий вовняний піджак спортивного крою. Його густе кучеряве волосся завжди було підстрижене, а щетина на його втомленому лиці здавалася неголеною щонайменше три дні. Говорив він по-англійському з утрируваним акцентом і повсякчас із млявим єхидством намагався підкусити як друзів, так і незнайомців. Зрозуміло, не всім подобалися його кпини, але люди терпіли їх, тому що Дідьє часто бував корисним, а деколи й просто незамінним. Він знав, де можна купити чи продати будь-яку річ і будь-який товар — від пістолета до коштовних каменів чи кілограма білосніжного тайського героїну щонайкращої якості. Іноді він хвалився, що готовий майже на будь-який вчинок заради кругленької суми — за умови, звісно, що це не створить дуже серйозної загрози його життю і добробуту.

— Ми розмовляли про те, що ж вважається найкращим на світі,— сказала Карла.— Свою думку із цього приводу можеш не висловлювати, я її знаю.

— Авжеж, ти скажеш, що для мене найкраще — гроші,— лінькувато мовив Дідьє,— і ми обоє матимемо рацію. Всяка розсудлива людина рано чи пізно розуміє, що гроші на нашому світі — практично все. Чесноти і високі ідеали, звісно, мають свою цінність в історичній перспективі, але в повсякденному житті саме гроші дозволяють нам перебиватися з дня на день, а нестача їх кидає нас під колеса тієї ж історії. А ти що сказав із цього приводу, Ліне?

— Він ще не встиг нічого сказати, а тепер уже не матиме такої можливості.

— Ну, Карло, не перебільшуй. То що ж це по-твоєму, Ліне? Мені було б дуже цікаво дізнатися.

— Ну, якщо вже ти змушуєш мене назвати щось визначене, то я сказав би, що це свобода.

— Свобода робити що? — запитав Дідьє, усміхнувшись на останньому слові.

— Не знаю. Можливо, всього лише свобода сказати «ні». Якщо ти можеш вільно зробити це, то, по суті, тобі більше нічого й не треба.