Розділ «Частина I»

Я кивнув, і ми вийшли надвір. Відтягнувши мене від майстерні на деяку відстань, Прабакер зупинився.

— Бачиш, містере Ліне? Бачиш, як йому подобається твоє ім’я?

— Так, начебто...— пробурмотів я, трохи спантеличений ставленням містера Дешпанде, а також ентузіазмом Прабакера.

Коли я ближче познайомився з ним і почав цінувати його дружбу, я здогадався: Прабакер всім серцем вірить, що його усмішка впливає як на людські серця, так і на довколишній світ. І він, звісно, мав рацію, але мені було потрібно багато часу, щоб зрозуміти це.

— А що означає це «баба» в кінці імені? Лін — це зрозуміло. Але чому Лінбаба?

— «Баба» — це таке поважне ім’я,— усміхнувся Прабакер.— Якщо поставити «баба» в кінці твого імені або в кінці імені якої-небудь особливої персони, то це означає, що ми виражаємо пошану,— як до вчителя, чи до священика, чи до поважної старої людини.

— Гм, зрозуміло... Але знаєш, Прабу, це, загалом, справи не міняє. Прутень є прутень, тож не знаю...

— Але ти ж бачив, як твоє ім’я сподобалося містерові Санджаю Дешпанде! Побачиш, як воно сподобається іншим людям. Я скажу його всім просто зараз, дивися! Лінбаба! Лінбаба! Лінбаба!

Він волав на повний голос, звертаючись до всіх зустрічних.

— Добре, Прабу, добре. Я вірю. Заспокойся,— настала моя черга тягнути його вперед за рукав.— І мені здавалося, ти хотів випити віскі, що я тобі дав, а не продати.

— Ох, так,— зітхнув він.— Я хотів випити його, і вже пив його в думці. Але тепер, Лінбаба, на гроші, які я отримав за продаж твого чудового подарунка містерові Санджаю, я можу купити дві пляшки дуже поганого і чудово дешевого віскі, і ще залишиться дуже багато грошей, щоб купити нову красиву червону сорочку, одну толу хорошого чарасу, квитки на чудовий індійський кінофільм з кондиціонованим повітрям і їжі на два дні. Але почекай, Лінбаба, ти не їси свій паан. Ти повинен покласти його в рота і жувати, а то він стане черствим і поганим для смаку.

— О’кей. І як же це зробити? Отак?

Я сунув за щоку згорнутий в трубочку листок, як це робили інші. За декілька секунд рот мій наповнився соковитою ароматною солодкістю. Смак нагадував мед, але заразом був гострий і пряний. Листяна обгортка почала розчинятися, і тверді шматочки кокосового горіха, фініків і насіння змішалися з солодким соком.

— Тепер ти повинен виплюнути небагато паану,— напучував мене Прабакер, зосереджено стежачи за тим, як працюють мої щелепи.— Це треба зробити отак, дивися.

Він випустив з рота струмінь червоного соку, який приземлився за метр від нас, утворивши пляму завбільшки з долоню. Це була філігранна робота майстра. Ні краплі соку не лишилося у нього на губах. Я спробував повторити його досягнення, але з рота пішли бульки, а червона рідина, вимастивши сорочку, ляпнула на мій правий черевик.

— Сорочка без проблем,— заявив Прабакер, а потім витягнув з кишені носову хустку і почав старанно втирати сік в мою сорочку, від чого пляма зовсім не стала непомітніша.— Черевики — теж не проблема. Я їх теж витру. Але зараз я повинен поставити тобі питання: ти любиш плавати?

— Плавати? — перепитав я, мимоволі проковтнувши паан, що залишався в роті.

— Так, плавати. Я відведу тебе на пляж Чаупаті, дуже чудовий пляж, і там ти можеш попрактикуватися — жувати і плювати, і ще жувати, і ще плювати паан, але на тобі не буде стільки одягу, тож ти не витрачатимеш грошей на прання.

— Послухай, я хотів запитати щодо екскурсій по місту. Адже ти працюєш гідом?

— О так, я самий кращий гід в Бомбеї, і у всій Індії теж.