Розділ «Частина I»

— Воно дуже приголомшливе і дуже ощасливлює. Насправді воно не зовсім означає це, але схоже на «лінг», або «лінгам», а це вже й буде «прутень» на хінді.

— Знаєш, облишмо це діло,— кинув я, рушаючи з місця.— Ти що, смієшся з мене? Не можу ж я ходити всюди, представляючись так людям! «Здрастуйте, радий з вами познайомитися, я Прутень». Забудь про це. Доведеться тобі змиритися з Ліндсеєм.

— Ні-ні! Ліне, я правду кажу тобі, це чудове ім’я, дуже гідне, дуже щасливе,— надзвичайно щасливе ім’я! Люди захоплюватимуться, коли почують його. Ходімо, я покажу тобі. Я хочу віддати цю пляшку віскі, яку ти подарував мені, своєму другу містерові Санджаю. Ось, якраз в цій майстерні. І ти побачиш, як йому сподобається твоє ім’я.

Зробивши ще декілька кроків, ми опинилися біля маленької майстерні. Над відчиненими дверима була написана від руки вивіска:

РАДІОДОПОМОГА

Підприємство з ремонту електрики

Ремонт і торгівля. Власник Санджай Дешпанде

Санджай Дешпанде був кремезним чоловіком років п’ятдесяти з сивою чуприною і білими кущастими бровами. Він сидів за масивним дерев’яним прилавком в оточенні пошкоджених — не інакше як вибухом — радіоприймачів, випатраних плеєрів і коробок із запасними частинами. Прабакер поздоровкався з ним і дуже швидко защебетав щось на хінді, а потім виставив пляшку віскі на прилавок. Містер Дешпанде мовчки вхопив пляшку, і вона зникла за прилавком. З нагрудної кишені сорочки він витягнув пачку індійських банкнотів, відлічив декілька штук і простягнув Прабакеру, тримаючи руку долонею вниз. Прабакер схопив гроші швидким і плавним рухом і поклав до кишені. Потім кивнув на мене.

— Це мій хороший друг,— пояснив він містерові Дешпанде, поплескавши мене по плечу.— Він з Нової Зеландії.

Містер Дешпанде щось буркнув.

— Він якраз сьогодні приїхав до Бомбея, зупинився в «Індійському готелі».

Містер Дешпанде буркнув ще раз, вивчаючи мене з ворожою цікавістю.

— Його звуть Лін, містер Лінбаба,— сказав Прабакер.

— Як його зовуть?

— Лін,— усміхнувся Прабакер.— Його ім’я Лінбаба.

Містер Дешпанде із здивованою усмішкою звів свої кудлаті, брови.

— Лінбаба?

— От-от! — тріумфував Прабакер.— Лін. І також він дуже чудова людина.

Містер Дешпанде простягнув мені руку, я потиснув її. Прабакер потягнув мене за рукав до виходу.

— Лінбаба! — гукнув мене містер Дешпанде, коли ми були вже в дверях.— Ласкаво просимо в Бомбей. Якщо у вас є касетник, або, фотоапарат, що ви хочете продати, приходьте до мене, Санджая Дешпанде, в «Радіодопомогу». Я даю найкращі ціни.