Розділ «Гармонія Преміум»

— Ух, яка спека, — говорить медик, витираючи лоба.

— Сер, я думаю, вам краще відвернутися, — радить другий, але Рей дивиться на те, як вони піднімають її й кладуть на каталку. У ногах лежить охайно складене простирадло. Вони натягують його на все тіло й прикривають обличчя. Тепер Мері схожа на кіношний труп. Її викочують із крамниці на спеку. Цього разу двері їм притримує гладуха з «Баґлзами». Юрба ретирувалася на хідник. Їх там понад три десятки, стоять на незмінній серпневій спеці.

Повантаживши Мері, медики повертаються. В одного в руках тека-планшет. Він ставить Рею десь двадцять п’ять запитань. Рей спроможний відповісти на всі, крім одного — про її вік. Потім згадує, що вона на три роки молодша за нього, і каже — тридцять чотири.

— Ми відвеземо її в Сент-Стіві, — повідомляє той, що з планшетом. — Можете їхати за нами, якщо не знаєте, де це.

— Я знаю, — озивається Рей. — А що? Ви хочете зробити розтин? Порізати її всю?

Дівчина в синьому халаті охкає. Містер Ґош оповиває рукою її плечі, й вона ховає обличчя в його білій сорочці. Рей задумується, чи містер Ґош її трахає. І сподівається, що ні. Не тому, що в містера Ґоша коричнева шкіра, до цього Реєві байдуже, а тому, що він, напевне, удвічі старший за неї. Старший чоловік може зловживати своїм становищем, а надто якщо він начальник.

— Ну, це не нам вирішувати, — каже медик, — але, швидше за все, ні. Вона померла в присутності людей…

— Оце вже точно, — перебиває жінка з «Баґлзами».

— …і в неї явно стався серцевий напад. Я думаю, ви практично одразу зможете її забрати в бюро ритуальних послуг.

Бюро ритуальних послуг? Ще годину тому вони сиділи в машині й сперечалися.

— Я не знаю ніякого бюро, — каже він. — Ні бюро, ні ділянки на цвинтарі — нічого нема. Звідки це все могло в мене взятися? Їй тридцять чотири роки.

Медики обмінюються поглядами.

— Містере Беркет, у лікарні Сент-Стіві є люди, які вам неодмінно з цим усім допоможуть. Не турбуйтеся.

— Не турбуватися ? Ну нічого собі!

Фургон медиків виїжджає зі стоянки; проблискові маячки досі спалахують, але сирена вимкнена. Юрба на хіднику потроху розсотується. Продавчиня, старий, товстуха й містер Ґош дивляться на Рея такими поглядами, наче він — особлива людина. Якась знаменитість.

— Вона хотіла фіолетовий м’яч для нашої небоги, — згадує він. — У неї день народження. Її звати Таллі. На честь актриси назвали.

Містер Ґош бере з дротяного коша фіолетовий кікбольний м’яч і обома руками простягає його Реєві.

— За рахунок закладу, — каже він.

— Дякую, сер, — відповідає Рей.

Жінка з «Баґлзами» раптом заливається слізьми.