Розділ «П’яні феєрверки»

— Краще піди подзвони пожежникам, Алдене. Власне кажучи, дзвони у два чи три відділки заразом, бо ліс вигорить аж до кордону штату.

Я вже хотів бігти до хатинки по свій телефон, коли вона впіймала мене за руку. На її обличчі грала дивна посмішка.

— Поки не пішов, — порадила вона, — поглянь на це.

Вона махнула рукою на протилежний берег озера. Тоді вже палав увесь будинок, тож не важко було збагнути, на що вона показує. На пірсі не було жодної живої душі, але одну річ Массімо забули: свою кляту трубу.

— Скажеш їм, що це була моя ідея, — сказала Ма. — Я сяду в тюрму, але мені байдуже. Принаймні ми заткнули ту довбану дудку.

Чуєш, Ардель, можна мені ковток води? У роті сухо, наче в пустелі.

Офіцер Бенуа принесла Алдену склянку води. Вона та Енді Клаттербак дивилися, як він жадібно ковтав воду — цибатий чоловік у бавовняних штанах і майці, з тонким сивіючим волоссям і обличчям, набряклим від недосипання та вчорашнього вливання «Самотрусу» в шістдесят оборотів.

— Принаймні, ніхто не постраждав, — сказав Алден. — І це добре. А ще ми не спалили ліс. І це теж добре.

— Вам пощастило, що вітер ущух, — зауважив Енді.

— А ще вам пощастило, що поруч знаходилися пожежні бригади з усіх трьох містечок, — додала Ардель. — Звісно, так і має бути в ніч Четвертого липня, бо завжди знайдуться якісь бовдури, готові попускати п’яні феєрверки.

— Це все моя вина, — озвався Алден. — Я хочу, аби ви це зрозуміли. Я сам купив ту кляту штуку і сам її запустив. Ма тут ні до чого, — додав він трохи помовчав. — Тільки сподіваюся, що Массімо це теж зрозуміє й полишить мою Ма в спокої. Бо в нього є ЗВ’ЯЗКИ, самі знаєте.

Енді відповів:

— Ця родина вже двадцять років проводить літо на озері Абенакі, до того ж, згідно з моїми даними, Пол Массімо — чесний бізнесмен.

— Ага, — буркнув Алден, — як Аль Капоне.

У віконце кімнати для допитів постукав офіцер Елліс, указав на Енді, виставив великий палець і мізинець у формі слухавки й поманив колегу. Енді зітхнув і вийшов з кімнати.

Ардель Бенуа не спускала з Алдена очей.

— З тих пір, як я працюю в поліції, то встигла вдосталь надивитися на всіляких тупаків, які люблять лиха собі прикупити, — сказала вона, — але такого не пригадую.

— Знаю, я не збираюсь виправдовуватися, — відповів Алден і похнюпив голову, аж раптом просяяв: — Але ж до біса гарна вистава була, тобто поки тривала. Люди цього ніколи не забудуть.

Ардель глузливо хмикнула. Десь удалині завила сирена.

Нарешті Енді повернувся й сів на своє місце. Спочатку він нічого не казав, тільки задумливо позирав кудись убік.