Розділ «Частина III. У Білому місті»

Але Ферріс із Ґронау занадто гарно зробили свою справу. Проект був настільки вишуканий на вигляд, напруга сталі прорахована настільки віртуозно, що колесо збоку справляло враження нездатного витримати те навантаження, яке на нього робилося. Може, колесо й було цілком безпечне, тільки вигляд у нього був не дуже надійний.

«По правді, воно видається занадто легким, — зауважував один журналіст. — Виникає побоювання, що тонкі спиці, які підтримують усю цю неймовірну вагу, занадто тендітні, щоб виконувати цю роль. Не можна уникнути думки: що ж буде, якщо з прерії налетить потужний вітер і наскочить шквалом на споруду? Чи витримають тоді спиці не лише велетенську вагу колеса й 2000 пасажирів, які можуть тоді сидіти в кабінках, а й силу вітру?»

Мине три тижні, і відповідь стане відома.

Хвиля здіймається

І тут раптом вони стали прибувати. Той ентузіазм, який Олмстед помітив у своїх мандрах, хоча ще не у вигляді масштабної хвилі, став додавати відвідувачів у Джексон-парку. Наприкінці червня, при тому, що ціни на залізничні квитки ще не знизилися, платний вхід на виставку виріс більш як удвічі, і в середньому кількість відвідувачів становила вже 89 170 людей на день, тоді, як у травні була геть жалюгідна цифра — 37 501 на день. Хоча це ще не дотягувало до тих двохсот тисяч на день, про які спочатку мріяли організатори виставки, але тенденція була втішна. Від Інґлвуда до «Кола» нарешті почали заповнюватися готелі. Садове кафе на даху Будинку жінок нині обслуговувало дві тисячі людей на день, удесятеро більше, ніж у День відкриття. У результаті утворювалося стільки сміття, що система його збирання виявилася переповненою, а складалася вона з прибиральників, які з буханням звозили бочки зі смердючим сміттям тими самими сходами, якими ходили й відвідувачі. Прибиральникам не можна було користуватися ліфтами, бо Бьорнем дав розпорядження вимикати їх, коли стемніє, щоб зберегти електрику на нічне освітлення. У міру того як бруду й смороду ставало більше, управитель ресторану зробив на даху своєрідний сміттєпровід і став погрожувати, що скидатиме сміття просто на дорогоцінні газони Олмстеда.

Бьорнем скасував те розпорядження.

Ярмарок став настільки привабливим, що одна жінка — місіс Люсіль Родні з Ґалверстона (штат Техас) — пройшла до нього пішки 1950 кілометрів по рейках. «Не називайте його Білим містом на озері, — писав сер Волтер Бізант, англійський історик і романіст, у часописі “Cosmopolitan”, — називайте його Країною мрій».

Тепер, здається, навіть Олмстед був утішений, хоча, звичайно, мав він і деякі критичні зауваження. Він теж, як і Бьорнем, спочатку хотів впускати всіх відвідувачів крізь один центральний вхід. Те, що це не вдалося, писав він в офіційних зауваженнях на сторінках професійного часопису, «значно знизило» цінність виставки, хоча й поспішив додати: це критичне зауваження аж ніяк не є скаргою, а професійною порадою іншим, хто, можливо, зіткнеться з подібною проблемою. Він і далі бажав, щоб Лісовий острів не займали й не забудовували, і несхвально відгукувався щодо незапланованої завеликої кількості будівель, які «застували перспективу й займали ті місця, які мали слугувати для того, аби око відпочила від аж надто постійного вимагання уваги з боку будівель виставки». Результат, констатував Олмстед, «був поганий».

Проте загалом він був задоволений, особливо процесом будівництва. «Дійсно, — писав він, — гадаю, що найбільш утішною і приємною обставиною є те, що цей задум виявився до снаги стільком людям із технічною освітою і вміннями, яких вдалося найняти й належним чином організувати настільки швидко, і що вони виконали свою роботу так гарно та вчасно. Гадаю, варто відзначити те, що в ході тої справи було так мало конфліктів і суперечок, так мало виявів заздрості, ревнощів і войовничості».

Цим він завдячував Бьорнемові: «Його працездатність, уміння й тактовність важко переоцінити — саме завдяки їм наш керівник досяг такої злагодженості в наших лавах».

Відвідувачі наряджалися в найкраще вбрання, як до церкви, і поводилися навдивовижу чемно. За шість місяців роботи виставки Колумбівська гвардія заарештувала всього лише 2929 людей — приблизно шістнадцятеро на день — здебільшого за хуліганство, дрібні й кишенькові крадіжки; кишенькових злодіїв особливо приваблював завжди людний акваріум ярмарку. Поліція помітила 135 раніше засуджених і вивела їх геть із території. Було виписано 13 штрафів за носіння «Кодака» без дозволу, 37 — за фотографування без дозволу. Поліція розслідувала випадок знайдених на території виставки трьох людських ембріонів; затримала детектива з агенції Пінкертона за «образу відвідувачів» у павільйоні Тіффані та «зулуса за порушення порядку». В офіційному рапорті до Бьорнема полковник Райс, командувач Колумбівської гвардії, писав: «При тому, що в парку десятки тисяч робітників і мільйони відвідувачів, маю відзначити, наш успіх є феноменальним».

Оскільки сила-силенна народу весь час товклася коло парових машин, величезних обертових коліс, кінних екіпажів і надшвидких саней, до лікарні виставки, яку очолював лікар на прізвище Джентлс, постійно привозили людей із синцями, кровотечами й тепловим ударом. Протягом роботи ярмарку лікарня надала допомогу 11 602 пацієнтам — 46 людям на день — із травмами й недугами, які свідчать про те, що повсякденні страждання людей із часом майже не змінилися. Ось їх список:

820 випадків проносу;

154 — закрепів;

21 — геморою;

434 — порушення травлення;

365 — чужорідного тіла в оці;

364 — гострого головного болю;

594 випадки запаморочення, знепритомнення й перевтоми;

1 випадок підвищеного газоутворення;