Розділ « Стівен Кінг Куджо»

— Він, напевне, у Ґері, — у розпачі додав Бретт.

— Так, думаю, він з Ґері, — відповіла Чаріті, що означало далеко не те саме, що «у Ґері» вдома. Вона помітила той відсторонений погляд, коли вони з Джо нарешті уклали свою угоду — угоду, яка і привела їх з сином сюди. Вона сподівалася, що Бреттові не спаде на думку попросити оператора з’єднати його з Ґері Первієром, бо майже напевне знала, що й там ніхто не візьме слухавку. Чаріті підозрювала, що цієї ночі двоє старих кобелів подадуться кудись вити на місяць.

— Думаєш, із Куджо все нормально?

— Аякже. Якби з Куджо було щось не так, не думаю, що тато поїхав би, залишивши його самого, — відповіла Чаріті, і це була правда. Вона дійсно так не думала. — Чому б нам не облишити це на сьогодні? Спробуєш подзвонити вранці? Тобі й так уже пора в ліжко. Уже по десятій. Сьогодні був насичений день.

— Я не стомився.

— І все ж таки недобре витрачати забагато нервової енергії нараз. Я витягну твою зубну щітку, а тітка Голлі дасть тобі губку й рушник. Пам’ятаєш, яка кімната?

— Звичайно. Ти теж лягаєш, мамо?

— Скоро. Я хочу ще трохи посидіти з Голлі. Нам треба стільки всього розповісти одна одній. Наздогнати пропущене.

Бретт сором’язливо промовив:

— А знаєш, вона схожа на тебе.

Чаріті здивовано подивилася на сина.

— Справді? Може, й так. Трохи схожа.

— І цей малий, Джиммі. У нього класний хук правою. Пух-пух!

Бретт розреготався.

— Він сильно тебе вдарив у живіт?

— Та де там.

Бретт пильно розглядав кабінет, вивчав машинку «Ундервуд» на письмовому столі, підставку для паперів, елегантну відкриту картотеку з поскладаними в алфавітному порядку теками. Погляд був уважним і прискіпливим: погляд, якого вона не могла збагнути чи сприйняти. Він ніби повернувся звідкись іздалеку.

— Ну що ти, зовсім не сильно. Він же мала дитина.

Бретт закинув голову набік.

— Мій кузен, правильно?