Розділ « Стівен Кінг Куджо»

— Так.

— Кровна рідня.

Бретт, здавалося, обдумував сказане.

— Бретте, тобі сподобалися дядько Джим і тітка Голлі?

— Вона мені подобається. Про нього поки що не можу сказати. Цей автомат. Він реально хороший, але…

Він нетерпляче труснув головою.

— Що не так з автоматом?

— Він так ним пишається! — пояснив Бретт. — Ну як дитина іграшкою. Хіба ж він не чудовий? І таке інше…

— Просто цей автомат у нього зовсім віднедавна, — сказала Чаріті. У ній почав клубочитися якийсь неоформлений страх, якось пов’язаний із Джо, з тим, що він говорив Бреттові, коли вони відходили вбік. — Деякі люди мають слабкість до нових речей. Коли вони його нарешті придбали, Голлі мені написала. Вона розповідала, що Джим мріяв про такий, коли ще був юнаком. Люди, дитинко… Багато людей купують різноманітні речі для того… гадаю, аби довести самим собі, що вони чогось досягли в житті. По-іншому це не можна пояснити. Зазвичай це речі, які вони хотіли мати, коли були бідні.

— Дядько Джим був бідним?

— Насправді я не знаю, — відповіла Чаріті, — але зараз вони точно не бідні.

— Я тільки хотів сказати, що він нічого для цього не зробив. Розумієш, що я маю на увазі? — Бретт пильно глянув на неї. — Він купив автомат за гроші, потім найняв людей, щоб його полагодили, тоді найняв інших людей, щоб його сюди привезти, а тепер так про нього розказує. Але ж він сам, розумієш… Він не… Ну, не знаю.

— Не доклав до цього власних рук?

Хоч її страх став дужчим, набувши чіткіших обрисів, проте голос залишався лагідним.

— Ага, саме це. Він купив автомат за гроші, але йому самому не треба було нічого робити…

— Нічого.

— Добре, нічого. Але зараз він так вихваляється, ніби… Ніби зробив усе власноруч.

— Він казав, що автомат — річ дуже делікатна. У ній складно розібратися.

— Тато дав би з ним раду, — категорично відрубав Бретт, і Чаріті почулося, як раптом із жахливим, глухим грюкотом зачиняються двері. Ось тільки ці двері були не в будинку, вони були в її серці. — Тато підрихтував би автомат, і він став би його.

— Бретте, — промовила Чаріті, і власний голос здався їй слабким і виправдальним. — Не всі ж уміють так добре лагодити й підрихтовувати, як твій тато.