Розділ « Стівен Кінг Куджо»

Пес ходить туди їсти?

(і що ж він там їсть? «Ґейнс Міл»? Чи людятину?)

Донна виплюнула решту огірка в складені чашечкою долоні, відчуваючи, як шлунок скручується, бажаючи виштовхнути спожите. Донна спробувала перебороти нудоту силою волі, і оскільки вона могла бути дуже наполегливою, коли хотіла, їй це вдалося. Вони залишили собаці їсти й поїхали кудись на авто. Не потрібно бути Шерлоком Холмсом, щоб це зрозуміти. «А щодо всього іншого, у тебе просто сильно здали нерви».

Та образи смерті все норовили підкрастися знову. Найвиразніше вона бачила посипану тирсою закривавлену підлогу, що набула темного кольору домашньої кров’янки.

«Припини. Думай про пошту, якщо вже тобі конче про щось думати. Думай про завтра. Думай про безпеку».

Щось тихо черкнуло об бік «пінто».

Вона не хотіла дивитись, але була не в силі стриматися. Голова почала обертатися, ніби підкоряючись чиїмсь невидимим, проте сильним рукам. Вона чула, як на шиї хруснули сухожилля. За вікном стояв Куджо і дивився на неї. Його морда була менш ніж за шість дюймів від її обличчя. Їх розділяло тільки протиударне скло водійського віконця. Його червоні, каламутні очі зустрілися з її очима. Морда виглядала так, ніби на неї наклали забагато крему для гоління, а потім залишили підсихати.

Куджо посміхався.

Донна відчула, як у грудях зароджується крик і залізним ядром підкочує до горла. Вона чула його думки, чула, як він промовляє: «Я тебе дістану, дитинко. Я дістану тебе, маленька. Думай про листоношу, скільки влізе. Якщо треба, я вб’ю і його, так само як уже вбив усіх трьох Кемберів, як уб’ю тебе і твого сина. Пора вже звикати до цього. Пора…»

Крик наростав у її горлі. Він був живою істотою, що рвалася назовні. І тут на неї накотило все нараз: як Тед хотів пісяти і вона на кілька дюймів опустила скло, щоб він зміг зробити це через вікно, як вона постійно оглядалася, чи не з’явиться пес, як Тед довго не міг попісяти, і в неї аж занили руки, і той сон, і сцени смерті, а тепер ще й оце…

Собака усміхався до неї, він усміхався до неї, його звали Куджо, і його укус означав смерть.

Вона мусить закричати,

(але Тед)

інакше збожеволіє.

(спить)

Вона зціпила зуби, не даючи крикові вирватися назовні, так само як кілька хвилин тому зціпила їх перед нападом нудоти. Вона боротиметься і переможе. Нарешті серце забилося повільніше, і Донна зрозуміла, що найгірше позаду.

Вона посміхнулася Куджо, стиснувши кулаки і показуючи йому відразу обидва середні пальці. Вона притисла їх до трохи запітнілого від дихання собаки скла.

— Хер тобі, — прошепотіла Донна.

Через кілька нескінченно довгих хвилин собака опустився на всі чотири лапи і зник у гаражі.

Її думки рушили тим же темним шляхом.