Розділ « Стівен Кінг Куджо»

— Мам, ми що, не їдемо?

— Сонечко, дай мені подумати, — сказала вона.

Вона виглянула з водійського віконця і поглянула ліворуч. Вісім швидких кроків — і вона опиниться перед задніми дверима будинку Кембера. У середній школі Донна була зіркою дівочої команди з легкої атлетики і ще й досі регулярно бігала. Вона була певна, що зможе дістатися до дверей швидше за собаку. У будинку є телефон. Один дзвінок у відділок до шерифа Баннермена — і все це жахіття скінчиться. Проте, якщо вона знову намагатиметься завести двигун, спроба може виявитися марною і тільки розлютити пса. Донна майже нічого не знала про сказ, але невиразно пригадувала прочитану колись статтю про те, що в скажених тварин з’являється майже надприродна чутливість до звуків. Гучний шум їх просто доводить до шаленства.

— Мамо?

— Ш-ш-ш, Теде, цить.

Вдумайся лишень: вісім швидких кроків.

Навіть якщо Куджо зачаївся й підстерігає в гаражі, за межами поля зору, Донна була впевнена — знала, — що зможе виграти гонку до дверей. Телефон? Добре. А ще… У таких людей, як Джо Кембер, неодмінно є зброя. Можливо, навіть ціла колекція. Яке було б задоволення перетворити кляту довбешку цього пса на купу вівсянки з полуничним джемом!

Вісім швидких кроків.

Впевненість. Оціни перспективу.

А якщо двері на ґанок виявляться замкненими?

Чи варто ризикувати?

Вона зважувала шанси, серце важко гупало в грудях. Одна річ, якби Донна була сама. Але припустімо, що двері замкнені. Вона може перегнати собаку на шляху до дверей, але не туди й назад. Тим паче коли собака почне бігти, коли кинеться на неї, як перше. А що робитиме Тед? Що, як він побачить, як осатанілий двохсотфунтовий пес нівечить його маму, як він кусатиме й роздиратиме її на шматки, аж доки не перегризе горло?

Ні, тут вони в безпеці.

Спробуй знову завести машину!

Донна простягла руку до ключа; частина її свідомості наполягала, що треба зачекати ще трохи, доки двигун повністю охолоне.

Повністю охолоне? Та вони тут уже більш як три години.

Вона вчепилася в ключ і повернула.

Двигун кашлянув раз, двічі, тричі, а тоді з ревом завівся.

— Слава тобі, Господи! — заплакала Донна.

— Мамо? — пронизливим голосом запитав Тед. — Ми їдемо? Їдемо?