Розділ « Стівен Кінг Куджо»

— Аякже, — озвався Тед, — це тато.

Серце забилося частіше. Вона взяла в Теда слухавку і промовила:

— Привіт, Віку.

— Привіт, Донно.

Голос, звичайно, був його, але який же стриманий… який обережний. У неї всередині все опустилося. Ще тільки цього не вистачало до всього іншого.

— З тобою все гаразд? — спитала Донна.

— Звісно.

— Я просто думала, що ти зателефонуєш пізніше, якщо взагалі зателефонуєш.

— Ну, ми відразу поїхали до «Імідж-погляду». Вони знімали всі ролики з професором кашології. І знаєш що сталося? Вони не можуть знайти кляті записи. Роджер аж рве на собі волосся.

— Уявляю, — зауважила Донна, киваючи. — Він же просто терпіти не може вибиватися з графіка.

— Це ще м’яко сказано, — підхопив Вік. — Тож я подумав: поки вони шукають…

Його голос зірвався, і почуття пригнічення, падіння в прірву, страшенно неприємне і водночас по-дитячому пасивне, перейшло до більш активної фази — страху. Він ніколи не уривав речення на півслові, навіть коли був виведений з рівноваги тим, що відбувалося на його кінці дроту. Їй згадалося, як він виглядав у четвер ввечері: такий спустошений і так близько до межі.

— Віку, з тобою точно все гаразд?

Вона чула у своєму голосі тривогу і знала, що він теж повинен її відчувати: навіть Тед, що влігся в коридорі на підлозі з розмальовкою, підвів голову. Очі блищали, на крихітному чолі пролягла тоненька напружена зморшка.

— Так, — відгукнувся Вік. — Я хотів сказати, що вирішив подзвонити, поки вони там вовтузяться. Пізніше в мене, напевно, не буде змоги. Як там Тед?

— З Тедом усе чудово.

Донна всміхнулась і підморгнула Тедові. Той усміхнувся у відповідь, зморшка на чолі розгладилась, і він знову взявся за розмальовку. «У Віка втомлений голос, і краще не виливати на нього все це лайно з машиною», — подумала Донна і спіймала себе на тому, що робить зовсім протилежне й розказує йому геть усе.

Вона відчула, як у її голос закрадаються знайомі плаксиві нотки жалю до себе, і спробувала їх побороти. Боже, навіщо вона взагалі це йому розповідає? Його голос звучав, ніби Вік от-от зламається, а вона торочить про карбюратор і розлитий кетчуп.

— Схоже, це дійсно голка, — сказав Вік. Голос тепер звучав трішечки краще. Трішечки менш прибитий. Мабуть, тому, що порівняно з усім тим, з чим їм довелося зіткнутися, ця проблема здавалася просто дрібницею. — Джо Кембер не може сьогодні на неї глянути?

— Я дзвонила, але його не було вдома.