Розділ « Стівен Кінг Куджо»

— Думаю, одну для тебе нашкребу, — здивовано відповіла Донна. Звичкою рано вставати Тед не відзначався.

— Це через телефон? — запитав Вік.

Тед похитав головою.

— Я сказав собі, що встану рано, щоб попрощатися з тобою. Татку, а тобі справді треба їхати?

— Зовсім ненадовго.

— Це дуже довго, — похмуро заперечив Тед. — На своєму календарі я обвів кружечком день, коли ти приїдеш. Мама показала який. Я буду викреслювати кожен день. А ще мама сказала, що кожного вечора буде читати мені слова проти чудовиськ.

— Це ж добре, хіба ні?

— Ти дзвонитимеш?

— Що два дні, — сказав Вік.

— Кожної ночі, — наполягав Тед. Вилізши Вікові на коліна, Тед поклав койота біля його тарілки і заходився хрумкати тост. — Кожної ночі, тату.

— Не можу кожної ночі, — відповів Вік, думаючи про кінський графік, який Роджер склав у п’ятницю, до того як надійшов лист.

— Чому?

— Тому що…

— Тому що дядько Роджер — майстер давати важкі завдання, — підхопила Донна, кладучи на стіл вафлю для Теда. — Ходи їсти і візьми свого койота. Завтра ввечері тато зателефонує з Бостона і розкаже про все, що з ним сталося.

Тед сів на своє місце в кінці столу. У нього була велика пластикова серветка з написом «ТЕД».

— Ти привезеш мені іграшку?

— Можливо. Якщо будеш чемний. А може, навіть подзвоню сьогодні ввечері, щоб ти знав, що я долетів цілим і неушкодженим.

— Годиться.

Вік зачаровано спостерігав, як Тед виливає на вафлю цілий маленький океан сиропу.

— А яку іграшку?