Розділ « Стівен Кінг Куджо»

Донна в кухні готувала вафлі. На плиті саме починав пихкати й парувати чайник. На ній був його старий синій фланелевий халат. Обличчя набрякло, так наче замість відпочинку сон вимотлошив її до непритомності.

— Думаєш, літаки літатимуть, коли надворі отаке? — спитала вона.

— Туман розсіється. Бачиш, сонце вже зійшло? — Вік показав рукою на сонце і легенько цьомнув її в потилицю. — Не треба було вставати.

— Нічого страшного.

Вона підняла кришку вафельниці і вправно вивернула вафлю на тарілку. Простягла її Вікові.

— Не хочу, щоб ти їхав, — її голос був спокійним. — Не зараз, не після цієї ночі.

— Було не дуже погано, правда ж?

— Не так, як раніше, — відповіла Донна. Гірка, майже прихована посмішка торкнулась її вуст і одразу ж зникла.

Вона розкалатала масу збивачкою, черпаком вилила у вафельницю та опустила важку покришку. Ссссс. Заливши окропом два пакетики чаю «Червона троянда», вона понесла чашки з написами «ДОННА» і «ВІК» до столу.

— Їж вафлі. Є полуничний джем, якщо хочеш.

Він вийняв джем і сів. Виливши трохи джему на вафлю, Вік спостерігав, як він тане в маленьких квадратиках, як тоді, коли він був ще дитиною. Це був джем торговельної марки «Смакер», який він любив. Вік щедро полив ним вафлі. Виглядало чудово, та він не був голодний.

— Будеш кохатися з жінками в Бостоні чи Нью-Йорку? — спитала Донна, обернувшись до нього спиною. — Щоб поквитатися. Око за око?

Вік тіпнувся — навіть трохи почервонів. Він був радий, що Донна стояла до нього спиною, бо відчував, що в цю мить на його обличчі читалося більше, ніж хотілося б їй показувати. Не те щоб Вік був сердитий: думка дати розсильному замість звичного бакса десятку, а потім поставити хлопцеві кілька питань у його голові з’являлася. Вік знав, що Роджер час від часу так робив.

— Я буду надто зайнятий для такого.

— Як там кажуть у рекламі: завжди знайдеться місце для желе.

— Що ти хочеш зробити? Довести мене до сказу?

— Ні. Давай їж. Твоїй машині потрібне пальне.

Вона взяла вафлю й сіла. Ніякого джему. Тільки краплинка сиропу — і все. «Як добре ми знаємо одне одного», — подумав Вік.

— О котрій ти маєш забрати Роджера? — спитала Донна.

— Після гарячих дискусій ми домовились на шосту.