Розділ « Стівен Кінг Куджо»

З туману з’явився Куджо.

У горлі Бретта застряг здушений зойк. Собака, з котрим він ріс; собака, котрий, запряжений у санки, збрую до яких змайстрував Джо, терпляче катав навколо подвір’я п’ятирічного Бретта, що аж верещав від захвату; собака, що в зливу і в спеку щодня спокійно чекав біля поштової скриньки на шкільний автобус… Той собака лише віддалено нагадував брудну, примарну істоту, яка повільно матеріалізувалася з-за завіси ранкового туману. Великі сумні очі сенбернара почервоніли і дивилися неосмислено й понуро, більше схожі на свинячі, ніж на собачі. Шерсть була вкрита кіркою буро-зеленої грязюки, так ніби Куджо викачався в болоті в глибині луки. Морда скривилась у моторошній пародії усмішки, що змусила Бретта заклякнути від жаху. Хлопець чув, як у горлі гупає, рвучись назовні, серце.

З-поміж зубів Куджо повільно збігала біла густа піна.

— Куджо? — прошепотів Бретт. — Кудж?

Куджо глянув на ХЛОПЦЯ, більше не впізнаючи: ні обличчя, ні колір одягу (він не міг чітко розрізняти кольори, принаймні в людському розумінні), ні його запах. Він бачив перед собою тільки двоногого монстра. Куджо був хворий, і монстрами здавалися всі довколишні предмети. У голові глухо стукотіло вбивство. Йому хотілося гризти, роздирати й шматувати. Якась його частка туманно уявляла, як він кидається на ХЛОПЦЯ, збиває його з ніг, відділяє плоть від кісток, п’є пульсуючу кров, яку переганяє ще живе серце.

Тоді монстр заговорив, і Куджо впізнав голос ХЛОПЦЯ, ХЛОПЦЯ, який ніколи не зробив йому нічого лихого. Колись він любив ХЛОПЦЯ і був готовий померти за нього, якщо буде потрібно. Почуття було досить сильним, щоб утримувати на припоні картини вбивства, доки вони не заполонили його, такі ж каламутні, як туман довкола. Вони вирвались і влились у гудіння й рев ріки його хвороби.

— Куджо, що з тобою, старий?

Остання часточка собаки, яким він був до того, як його вкусив кажан, відвернулася, і хворому й небезпечному собаці, подоланому востаннє, довелося відвернутися разом з нею. Куджо, похитуючись, пішов у туман. З рота на землю бризкала піна. Він пустився незграбно бігти, сподіваючись обігнати хворобу, та вона бігла разом з ним із дзижчанням і гудінням, сповнюючи його болісною ненавистю й жадобою вбивства. Він заходився качатись у високій луговій траві, вгризаючись у неї зубами й закочуючи очі.

Світ перетворився на шалене море запахів. Він вистежить кожен із них до його джерела і розірве на частини.

Куджо знову загарчав. Звівся на ноги. Ковзнув у туман, що вже тепер почав рідшати: великий собака, який важив трохи менш ніж двісті фунтів.

Після того як Куджо розтав у тумані, Бретт хвилин п’ятнадцять стояв на подвір’ї, не знаючи, що робити. Куджо був хворий. Він міг наїстись отруйної приманки чи ще чогось. Бретт знав про сказ, і якби побачив лисицю, дикобраза чи ховраха з подібними симптомами, то впізнав би сказ. Та йому й на думку не спадало, що його собака міг підхопити цю жахливу хворобу мозку і нервової системи. Варіант з отрутою здавався найвірогіднішим.

Треба сказати батькові. Він викличе ветеринара. Або зробить що-небудь сам, як тоді, два роки тому, коли обценьками витягав з морди Куджо голки дикобраза, повільно й обережно, одну по одній, щоб не зламати і не спричинити зараження. Так, треба сказати татові. Він може щось зробити, так само як тоді, коли Кудж вліз у ту халепу з містером дикобразом.

Але як же подорож?

Йому не треба було пояснювати, що мати вирвала для них цю подорож якоюсь відчайдушною хитрістю, або їй просто пощастило, або те й інше. Як і більшість дітей, Бретт відчував найменші душевні рухи батьків і знав, у якому напрямку щоденно плинуть течії їхніх емоцій, так само як ветеран-провідник знає всі закрути й звивини лісової ріки. Усе висіло на волосині, і хоча батько погодився, та Бретт відчував, що зробив він це через силу і невдоволено. Подорож не була доконаним фактом, аж доки тато не висадить їх і не поїде. Якщо він скаже, що Куджо занедужав, чи тато не вхопиться за це як за привід залишити їх удома?

Бретт непорушно стояв на подвір’ї. Уперше в житті його розум і емоції опинились у глухому куті. Через деякий час він пішов шукати Куджо за сараєм, тихим голосом кличучи його на ім’я. Батьки ще спали, а він знав, як добре ранковий туман розносить звуки. Куджо Бретт так ніде й не знайшов… і тим краще для нього.

Надсадний звук будильника розбудив Віка о чверть на п’яту. Він устав, вимкнув будильник, спотикаючись, попхався до ванної, подумки кленучи Роджера Брейкстоуна, котрий ніколи не міг прибути в аеропорт за двадцять хвилин до реєстрації, як усі нормальні пасажири. Тільки не Роджер. Роджер був схиблений на надзвичайних ситуаціях. У будь-яку мить може лопнути шина, дорогу перекриють або станеться потоп чи землетрус. Або прибульці з космосу вирішать приземлитися на автостраді № 22.

Вік прийняв душ, поголився, проковтнув вітаміни й пішов у спальню одягатися. Велике двоспальне ліжко було порожнє, і він легенько зітхнув. Минулі вихідні видалися для них із Донною не особливо приємними. Сказати по правді, він нізащо б не хотів пережити подібне ще раз. Для Теда вони зберігали свої звичні привітні вирази облич, та Вік почувався, як на балу-маскараді. Йому не подобалося, усміхаючись, задумуватися над тим, як працюють м’язи обличчя.

Вони спали в одному ліжку, та вперше за весь час їхнє подвійне королівське ложе здавалося Віку замалим. Вони спали кожен зі свого боку, а посередині лежала нічия земля з хрустких простирадел. У п’ятницю й суботу він обидві ночі пролежав без сну, хворобливо прислухаючись, як зміщується вага Донни щоразу, як вона ворушиться, до шурхоту нічної сорочки по тілу. Вік запитував себе, чи вона теж не спить по свій бік порожнечі між ними.

Минулої ночі, в неділю, вони спробували виправити ситуацію з порожньою територією посередині ліжка. Сексуальна частина була більш-менш вдалою, хоча й трохи невпевненою (принаймні жоден із них не заплакав, коли все скінчилося: Вік чомусь був хворобливо впевнений, що хтось неодмінно заплаче). Та він не був певен, що те, що вони робили, можна було назвати коханням.

Він надягнув літній костюм, такий же сірий, як вранішнє світло за вікном, і взяв дві валізи. Одна була значно важча за іншу. У ній була майже вся база даних на каші Шарпа. Графічні матеріали були в Роджера.