Розділ « Стівен Кінг Куджо»

— Правильно. Прекрасно! То де ж вона?

Вік глянув на під’їзну доріжку, ніби чекав, що там і справді з’явиться автомобіль.

— Викрадати змінну машину в Кемпа причин не більше, ніж викрадати «пінто» вашої дружини, — зауважив Мейсен. — На цій підставі «форд» можна було виключити заздалегідь. Тепер припустімо, що ваша дружина відвозить «пінто» в гараж до цього Кембера. Якщо Кембер дав їй якусь стару розвалюху, щоб мати на чому їздити, доки він полагодить її авто, тоді ми повертаємося туди, звідки прийшли. Де ця розвалюха? Тепер припустімо, що вона пригнала «пінто» до Кембера, а він сказав, що, аби його полагодити, знадобиться деякий час, а іншої машини в нього немає. Тоді ваша дружина телефонує комусь із друзів, і цей друг приїжджає її забрати. Стежите за моєю думкою?

— Так, звичайно.

— То хто ж цей друг? Ви дали нам список, і ми всіх їх попіднімали з ліжок. Це ще щастя, що ми їх застали: літо і все таке. Ніхто з них не казав, що підвозив вашу дружину і сина додому. Ніхто не бачив їх від ранку понеділка.

— Що ж, може, досить нам розводити балаканину? — сказав Вік. — Зателефонуймо до Кембера і дізнаймося напевне.

— Почекаємо до сьомої, — відповів Мейсен. — Залишилося тільки п’ятнадцять хвилин. Дамо йому можливість умитись і трохи прочуматись. Механіки зазвичай рано беруться до роботи. Він же на вільній зайнятості.

Вік знизав плечима. Усі ці дурні роздуми вели в глухий кут. Донна і Тед у Кемпа. Він відчував це всім своїм нутром, так само як знав, що це Кемп розгромив будинок і залишив сперму на їхньому з Донною подружньому ліжку.

— Звичайно, це не обов’язково мав бути друг, — міркував далі Мейсен, неуважно спостерігаючи, як цигарковий дим розвіюється в ранковому повітрі. — Тут можливі безліч варіантів. Вона залишає машину в Кембера і там натрапляє на когось, кого ледве знає, і той чоловік чи жінка пропонує місіс Трентон підкинути її з сином назад до міста. Або ж їх відвіз сам Кембер чи його дружина. До речі, він одружений?

— Так. У нього гарна жінка.

— Це могла бути вона, він чи будь-хто інший. Люди завжди охоче допомагають леді в біді.

— Ви маєте рацію, — погодився Вік, і собі закурюючи.

— Але все це також не має значення. Питання й надалі залишається відкритим. Де довбана машина? Ситуація ж не змінилася. Жінка й дитина лишилися самі. Їй потрібно купувати продукти, їздити на пошту і в хімчистку, вирішувати ще з десяток дрібних справ. Якби чоловік їхав усього на кілька днів чи навіть на тиждень, можна було б спробувати обійтися без авто. Але десять днів чи два тижні… це надто довго в містечку, де є лише одне нещасне таксі. Узяти машину напрокат. У такій ситуації хтось залюбки підігнав би їй машину сюди. Вона могла б зателефонувати в «Герц», чи в «Евіс», чи в «Нешнел» і попрохати доправити авто сюди чи до будинку Кембера. То де ж воно? Я знову повертаюся до того самого. На цьому подвір’ї мусила стояти машина, розумієте?

— Не думаю, що це важливо, — не погодився Вік.

— Може, й ні. Якщо знайдеться якесь просте пояснення, ми скажемо: «Боже, як же можна бути такими дурнями». Але дивним чином я зациклився на цьому питанні. Проблема була в голці? Ви впевнені?

— Сто відсотків.

Мейсен похитав головою.

— Навіщо їй узагалі ця морока з замінними чи орендованими машинами? Для людини, яка має інструменти й тямить у ремонті, тут роботи на п’ятнадцять хвилин. Приїхав і поїхав. То де ж…

— Цей клятий автомобіль? — змученим голосом закінчив за нього Вік. Світ перед очима хвилями то зникав, то повертався.

— Чому б вам не піти нагору й не прилягти? — порадив Мейсен. — Ви виглядаєте зовсім розбитим.