Розділ « Стівен Кінг Куджо»

— Без спільника це було б проблематично, але, думаю, таке можливо, — сказав Мейсен. — Залишив їх десь поблизу і пішки повернувся по «пінто» місіс Трентон. Або ж відвіз їх кудись далі й повернувся автостопом. Але навіщо?

Уперше розкрив рота Баннермен:

— Авто могла вести вона сама.

Мейсен різко обернувся до нього. Брови його злетіли вгору.

— А якщо він забрав хлопця? — Баннермен глянув на Віка і злегка кивнув. — Перепрошую, містере Трентон, а якщо Кемп захопив вашого сина, зв’язавши або наставивши на нього пістолет, а тоді наказав місіс Трентон їхати слідом і пригрозив, що з хлопцем щось станеться, якщо вона почне викидати коники, наприклад, зверне або ввімкне фари?

Вік кивнув. Від такої картинки йому стало зле.

Мейсен, здавалося, розсердився на Баннермена, можливо, тому, що йому самому такий варіант не спав на думку.

— Повторюю: з якою метою?

Баннермен похитав головою. Вік і сам не міг придумати жодної причини, навіщо Кемпові міг знадобитися автомобіль Донни.

Мейсен запалив «Pall Mall», закашлявся і роззирнувся в пошуках попільнички.

— Перепрошую, — мовив Вік, знову відчуваючи себе актором, кимось зовсім стороннім, хто промовляє написаний для нього текст. — Дві попільнички, що стояли тут, розбиті. Піду принесу з кухні.

Мейсен вийшов разом з ним і взяв попільничку.

— Вийдемо на ґанок, ви не проти? — запропонував він. — Сьогодні буде справжнє пекло. Люблю липень, але коли температура ще цивілізована.

— Ходімо, — байдуже погодився Вік.

Коли вони виходили, Вік кинув оком на термометр-барометр на стіні — подарунок Донни на минуле Різдво. Було вже сімдесят три градуси[80]. Стрілка барометра непорушно застигла на секторі з позначкою «СОНЯЧНО».

— Що ж, думаймо далі, — заговорив Мейсен. — Питання мене захопило. Маємо жінку з дитиною. Чоловік поїхав у відрядження. Щоб пересуватися без проблем, їй потрібен автомобіль. Навіть до центру цілих півмилі, і повертатися треба весь час під гору. Тож коли припустити, що Кемп захопив її тут, машина була б на місці. Підійдімо з іншого боку: Кемп приїжджає і громить будинок, але все ще продовжує казитися. Він бачить їх десь у місті й захоплює там. Тоді авто залишилося б на тому ж місці. Скажімо, на головній вулиці або на паркінгу торговельного центру.

— Хіба вночі його ніхто б не помітив? — заперечив Вік.

— Мабуть, так, — погодився Мейсен. — Містере Трентон, ви гадаєте, вона могла залишити його десь сама?

Тут Вік згадав: голка карбюратора.

— Здається, вам прийшло осяяння, — зауважив Мейсен.