Розділ « Стівен Кінг Куджо»

— Ні, все нормально.

— Якщо хочеш, зателефонуємо ще комусь і попросимо піти подивитися, — запропонувала Чаріті. Їй уже було соромно за свій спалах.

— Кому? — поцікавився Бретт.

— Ну а як щодо братів Міллікенів?

Бретт тільки дивився на неї.

— Що ж, напевне, це не дуже вдала ідея, — погодилася Чаріті. Наприкінці зими Джо і Джон Міллікен страшно посварилися з приводу плати за ремонт старого «шевроле» братів. З того часу Кембери і Міллікени не дуже й розмовляли між собою. Коли Чаріті останній раз їздила у Фермерський клуб пограти в бінго, вона намагалася перекинутися парою дружніх слів із Кім, донькою Фредді Міллікена, але та, не удостоївши Чаріті ні словом, просто пішла з гордо піднятою головою, так ніби не курилася з половиною хлопців із Касл-Рокської середньої школи.

Вона раптом усвідомила, наскільки відлюдним місцем є міська дорога № 3. Це вселило в неї почуття легкого холоду й самотності. На думку не спадав ніхто, кого б можна було, не завдаючи клопоту, попросити взяти ліхтарик і піти виловити Куджо, щоб пересвідчитися, що з ним усе гаразд.

— Нічого страшного, — без ентузіазму сказав Бретт. — Напевне, я дурний. Мабуть, він просто об’ївся лопухів чи ще чогось.

— Послухай, — промовила Чаріті, обійнявши Бретта рукою, — ти — який завгодно, тільки не дурний. Вранці я поговорю з самим Альвою і попрошу сходити подивитися. Я зроблю це, як тільки ми встанемо, домовились?

— Обіцяєш?

— Обіцяю.

— Чудово. Я не хотів тебе діставати, просто не можу викинути це з голови.

До кімнати зазирнув Джим.

— Я витяг дошку для скреблу[79]. Хтось хоче пограти?

— Я, — вигукнув Бретт, підводячись, — якщо ви покажете як.

— А ти, Чаріті?

Вона усміхнулася.

— Не зараз. Я зайду до вас на попкорн.

Бретт пішов слідом за дядьком. Чаріті сиділа на канапі й дивилася на телефон, думаючи про Бреттів сомнамбулізм і про те, як він годував фантомного собаку фантомною їжею в сучасній кухні її сестри.

«Куджо більше не голодний. Вже не голодний».