Розділ « Стівен Кінг Куджо»

Роджер затулив очі рукою від світла. Він був одягнений у піжаму з маленькими жовтими університетськими прапорцями.

— Агов, Роджере!

Роджер розплющив очі, кліпнув, глянув на годинник.

— Що? Віку, зараз же північ.

— Роджере… — Вік ковтнув слину, і в його горлі щось забриніло. — Роджере, уже північ, а Донни з Тедом і досі немає вдома. Мені страшно.

Роджер сів і підніс годинник до самого обличчя, щоб перевірити слова Віка. Було чотири хвилини на першу.

— Ну, може, їх дістало сидіти самим удома, Віку. Іноді Алтея бере дівчаток і їде до Селлі Петрі, коли мене немає. Каже, що вночі вітер з озера діє їй на нерви.

— Вона б зателефонувала.

Тепер, коли світло було ввімкнене, а Роджер сидів поряд і розмовляв з ним, думка про те, що Донна могла просто взяти і втекти зі Стівом Кемпом, здавалася безглуздям. Вікові навіть не вірилося, що він міг таке припустити. Забувши про логіку. Вона сказала, що все скінчено, і він їй повірив. Він вірив їй зараз.

— Зателефонувала? — перепитав Роджер. Йому все ще було важко зорієнтуватися.

— Вона знає, що коли я у від’їзді, то майже кожен вечір дзвоню додому. Донна б зателефонувала в готель і залишила повідомлення, що її не буде всю ніч. Хіба Алтея не вчинила б так само?

Роджер кивнув.

— Так, вона б подзвонила.

— Вона б залишила повідомлення, щоб ти не хвилювався, як я зараз.

— Ага, але вона просто могла забути, Віку.

Проте в карих очах Роджера читалося занепокоєння.

— Звісно, — погодився Вік, — але… Якщо щось трапилося?

— Донна ж носить із собою паспорт. Хіба ні? Якби вони з Тедом, не приведи Господи, потрапили в аварію, копи насамперед зателефонували б додому, а потім в офіс, а телефонна служба…

— Я не думав про аварію, — урвав його Вік. — Я думав… — у нього затремтів голос. — Я думав, вони з Тедом там самі, і… Чорт, я не знаю. Мені просто страшно, та й годі.

— Зателефонуй до відділку, — негайно порадив Роджер.