Розділ « Стівен Кінг Куджо»

— Добре, Чаріті. Як він приїде додому, я спитаю. І дам тобі знати.

— Справді? Бессі, дуже тобі дякую.

— Боже, та нема за що.

— Добре, тоді бувай.

Чаріті поклала слухавку, зрозумівши, що Бессі забула спитати номер телефону Голлі і Джима. Ну й добре. З непроникним виразом на обличчі Чаріті обернулась до Бретта. Вона не скаже жодного слова неправди, не брехатиме своєму синові.

— Бессі каже, що твій тато бачився з Альвою в неділю ввечері, — повідомила Чаріті. — Мабуть, тоді він і попросив його подбати про Куджо.

— А-а, — Бретт зміряв Чаріті проникливим поглядом, від якого їй стало трохи не по собі. — Але ти не говорила з самим Альвою.

— Ні, він поїхав грати в боулінг. Але Бессі сказала, що повідомить, якщо…

— Але ж у неї немає нашого номера.

У голосі Бретта справді пролунала нотка звинувачення, чи це заговорило її власне сумління?

— Ну то я ще раз зателефоную їй уранці, — пообіцяла Чаріті, сподіваючись, що на цьому розмова скінчиться. Обіцянка була бальзамом на її сумління.

— Тато відвозив їм шину від трактора минулого тижня, — задумливо сказав Бретт. — Може, місіс Торнтон переплутала дні?

— Не думаю, що Бессі Торнтон могла аж так перемакітрити, — заперечила Чаріті, хоча цілком могла так думати. — Крім того, вона нічого не згадувала про шину.

— Так, але ж ти й не питала.

— Що ж, давай, зателефонуй їй сам, — вибухнула Чаріті.

Несподівано її охопила безсила лють, те саме огидне почуття, як і тоді, коли Бретт поділився своїми в’їдливо точними спостереженнями щодо Голлі та її колоди кредитних карток. У його голосі вчувалися батькові інтонації і навіть його манера говорити. І тепер, і тоді їй здавалося, що ця подорож тільки дає їй раз і назавжди зрозуміти, кому насправді належить Бретт усім своїм тілом, душею і тельбухами.

— Мам…

— Ні. Ну ж бо, давай, дзвони. Номер ось тут, на папірці. Тільки скажи телефоністці, нехай внесе витрати на наш рахунок, щоб Голлі за це не платила. Питай Бессі все, що хочеш. Я зробила, що могла.

«Ось тобі й маєш, — подумала вона з сумом і гіркою іронією, — ще п’ять хвилин тому я обіцяла йому не брехати».

Удень її гнів викликав у нього злість у відповідь. Тепер же він лише сказав спокійно: