Розділ «9. Локкі та Демосфен»

Такі справи порушували видимість миру й співпраці з самого початку війни з жучарами. Пітер відстежив те, що повністю руйнувало світовий порядок. У Валентини була картинка, яскрава, наче спогад про світ, яким він був до того, як жучари примусили всіх об’єднатися.

— Усе стане так, як було раніше.

— З невеликими змінами. Щити зводять нанівець ядерну зброю. Замість мільйонів убиватимемо тисячі, — посміхнувся Пітер. — Валю, це мало статися. Наразі існує величезний міжнародний флот і армія. І, звісно, панує в цьому питанні Америка. Щойно закінчиться війна з жучарами, зникне й сила, яка й трималася на страхові перед жучарами. Тоді раптом ми озирнемося й помітимо, що всі союзники, крім Східного блоку, зникли — вмерли й щезли. Долар протистоятиме п’яти мільйонам лазерів. Ми пануватимемо в Поясі Астероїдів, але ж Земля належить їм. Без Землі в них швиденько закінчиться все — від абрикосів до яблук.

Найбільше Валентину хвилювало, що Пітер цього не надто боявся.

— Пітере, мені здається, чи ти дійсно вважаєш це золотим часом для себе?

— Для нас обох.

— Пітере, тобі дванадцять років, мені — десять. Для нас є окреме слово — діти. І ставляться до нас, як до дітей.

— Але ж ми не мислимо, як інші діти. Не розмовляємо, як решта. А над усе, ми не пишемо, як інші діти.

— Щось ти надто відхилився від початкової теми — погроз убити мене.

Валентина помітила зростаюче хвилювання. Писала вона дійсно краще за Пітера. Вони обоє це знали. Пітер навіть якось озвучив думку, що він знав, що саме інші в собі ненавиділи й використовував це проти них, а Валентина, навпаки, помічала, що інші у собі найбільше люблять, і лестила їм. Дещо цинічно, але правда. Валентина вміла схилити людей до своєї точки зору, могла переконати, що вони хочуть того, чого вона бажає, аби вони хотіли. Пітер, навпаки, міг домогтися лише страху перед тим, чого він хотів. Коли Пітер уперше на цьому наголосив, Валентина образилася. Вона прагла думати, що могла переконати людей, бо мала рацію, а не тому, що була розумною. Дарма Валентина казала собі, що не хоче використовувати людей, як Пітер, однак певною мірою їй було приємно, що може по-своєму контролювати інших. І контролювати не просто їх, а їхні бажання. Хоч як соромно їй було насолоджуватися цим даром, та Валентина часом використовувала його. Вона змушувала вчителів і учнів робити, як хотіла. Інколи й батьки бачили світ її очима. Часом вона могла переконати навіть Пітера. Саме це лякало її найбільше: вона могла добре його зрозуміти, могла перейнятися його почуттями й так проникнути в його серце. У ній самій було більше Пітера, ніж вона могла усвідомити. Пітер говорив, а вона думала: «Пітере, ти мрієш про владу, а я, у певному розумінні, наділена нею більше».

— Я вивчав історію, — сказав Пітер, — і зосередився на моделях людської поведінки. У часи, коли світ змінюється, правильне слово може його перевернути. Згадай, що Перикл зробив у Афінах, Демосфен…

— Так, вони спромоглися розгромити Афіни двічі…

— Перикл — так, але Демосфен щодо Філіпа…

— Спровокував його…

— От бачиш, історики постійно грають словами на тему причини й наслідків, коли потрібно, а світ перебуває в постійному русі, і тому потрібний голос у потрібному місці може змінити світ. Томас Пейн і Бен Франклін. Бісмарк. Ленін.

— Не зовсім коректні паралелі, — поза звичкою Валентина не погодилася з ним; вона зрозуміла, до чого він хилить, й припустила, що це можливо.

— Я й не сподівався на твоє розуміння. Досі вважаєш, що вчителі можуть повідомити щось варте уваги?

«Усе я чудово розумію, — подумки відповідала вона, — навіть більше, ніж тобі здається, Пітере».

— Ти що, себе Бісмарком бачиш?

— Я себе бачу людиною, котра знає, як посіяти ідеї в громадську думку. Хіба не бувало так, Валентино, що ти подумала щось метке, сказала це вголос, а через декілька тижнів почула, як дорослий каже це іншому, незнайомому дорослому. Ти на відео побачила чи з мережі витягла?