— То що, дванадцятирічний хлопчисько та його сестра перевернуть світ?
— Скільки років було Олександру Македонському? Не маю наміру чекати, я почну діяти вже зараз. Якщо ти мені допоможеш.
— Не вірю, що знущання над тими білками було частиною гри. Гадаю, це приносить тобі задоволення.
Раптом Пітер закрив обличчя руками й заплакав. Валентина вирішила, що він прикидається, але замислилася. Хіба не може бути, що в ці часи неймовірних можливостей він виявляє слабкість, аби завоювати її любов. «Він маніпулює мною, — подумала Валентина, — однак це не означає, що він нещирий». Коли Пітер відкрив долоні, щоки були мокрими, а очі — червоними від сліз.
— Так, — промовив він, — цього я й страшився найбільше. Боявся, що я справжній монстр. Я не хочу бути вбивцею, але не можу нічого вдіяти з собою.
Валентина ніколи не бачила Пітера таким слабким. «Ну й хитрий же ти, Пітере, — думала вона. — Беріг слабкість, щоби зворушити мене тепер. І дійсно зворушив». Якщо це правда, хоча б частково, то Пітер не монстр і вона теж зможе задовольнити подібну свою любов до влади без остраху самій стати монстром. Пітер і тепер прораховував усе. Валентина сподівалася, що за цими розрахунками він усе ж казав правду. Він ретельно приховував, проте зондував ступінь її довіри.
— Валентино, не знаю, ким я можу стати, якщо ти мені не допоможеш. Але коли ти зі мною, мій партнер у всьому, то можеш уберегти мене від… перетворення на поганця.
Вона кивнула. «Ти лише вдаєш, що розділиш владу зі мною. Але ти ще не знаєш, що я вже владна над тобою».
— Згода, я допоможу тобі.
Щойно батько надав їм свій доступ, вони почали перевірку. Діти трималися подалі від мереж, в яких вимагалося використання справжнього імені. Складно не було, адже на справжнє ім’я потрібні були гроші. А їх вони не потребували. Вони прагли визнання й цілком могли його заслужити. З вигаданими іменами в правильних мережах вони могли стати ким завгодно: старими чоловіками, жінками похилого віку, абсолютно будь-ким, звісно, поки писали без помилок. Інші побачать лише їхні слова, їхні ідеї. У мережах усі ставали рівними.
На самому початку вони використовували імена лише раз, і не ті ніки, які, за планом Пітера, мали зробити їх відомими й впливовими. Ясна річ, до участі у національних і міжнародних політичних форумах їх ніхто не запрошував. Доки їх не запрошували або не обрали, вони могли виступати лише в якості слухачів. Але вони підписувалися й дивилися, читали деякі нариси, написані великими людьми, і ставали свідками дебатів, що розігрувалися у них перед очима.
З часом, у менших конференціях, де звичайні люди писали відгуки про більші дебати, вони почали залишати й свої коментарі. Пітер наполягав, що писати вони мають свідомо провокаційно.
— Ми не дізнаємося, як діє наш стиль написання на людей, допоки не отримаємо відгуків. Якщо будемо нудними, ніхто нам не відповість.
Нудними вони не були, отож люди відповідали. Відгуки, залишені в громадських мережах, мали не надто люб’язний характер, повідомлення ж, надіслані електронною поштою особисто для Пітера й Валентини, були просто отруйними. Зате вони дізналися, що саме в їхніх посланнях було визнане дитячим і незрілим, й удосконалювалися.
Коли Пітер дізнався, як слід звучати дорослим, він знищив старі записи й вони почали підготовку до привернення уваги.
— Ми маємо працювати абсолютно порізно. Писатимемо про різні речі й у різний час. Ніколи не посилатимемось одне на одного. Ти здебільшого працюватимеш у мережах Західного узбережжя, а я — Східного. Те ж саме стосується регіональних питань. Виконуй своє домашнє завдання.
І вони виконували. Інколи батько й мати непокоїлися за Пітера й Валентину, котрі весь час проводили разом, не відходячи від комп’ютерів. Та скаржитися не було підстав — оцінки обоє мали високі, і Валентина позитивно впливала на Пітера. Вона повністю змінила його ставлення до всього. А тим часом Пітер і Валентина сиділи у лісі в погожу днину, в кафе й критих парках у дощ й складали свої політичні коментарі. Пітер ретельно вималював обидвох людей, жоден не мав усіх його поглядів. Були навіть окремі ніки, щоби висловити думку третьої сторони.
— Нехай кожен іде своїм шляхом, — сказав Пітер.
Утомившись писати й переписувати, поки Пітер не буде вдоволеним, Валентина у відчаї мовила:
— Пиши сам.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Гра Ендера» автора Кард О. С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „9. Локкі та Демосфен“ на сторінці 7. Приємного читання.