Розділ «15. Голос тих, кого немає»

— І все це переписано на нього. Я попіклувався, щоби його було нагороджено, і щедро. Він ніколи не думатиме про гроші.

— Якщо йому коли-небудь дозволять повернутися, щоби цим скористатися.

— Ніколи не дозволять.

— Незважаючи на те, що Демосфен вимагає його термінового повернення?

— Демосфен уже нічого не вимагає.

Андерсон підняв брову.

— Що це означає?

— Демосфен пішов у відставку. Назовсім.

— Ага, ти щось знаєш, старий козел. Готовий битися об заклад, ти знаєш, хто такий Демосфен.

— Хто ним був.

— Так скажи мені!

— Ні.

— Ти ж не клоун, Графф, аби мене розігрувати.

— І ніколи не був.

— Ну можеш хоча б сказати, чому? Багато хто з нас думав, що прийде час, і Демосфен стане Гегемоном.

— Та в нього ніколи не було ніяких шансів. Ні, навіть натовп кретинів-політиків, яких зібрав Демосфен, ніколи не зможе переконати Гегемона повернути Ендера назад на Землю. Чуєш? Ніколи. Ендер надто небезпечний.

— Та йому ж усього лише одинадцять. Ні, вже дванадцять.

— А тому він ще небезпечніший. Ним же ж так легко керувати! У всьому світі ім’я Ендера — символ магічної сили. Дитина-бог, чудотворець, від якого залежить життя і смерть, навіть доля людства. Будь-який самодур, кандидат у тирани, захоче мати його, щоби поставити головнокомандуючим своєї армії й самовдоволено спостерігати, як усі інші, ніби зграя безумців, або перебігатимуть на його бік, або ховатимуться від страху. Якщо Ендер повернеться на Землю, він захоче відпочити, щоби хоч трохи повернути втрачене дитинство. Але це вже неможливо — йому не дадуть. Він не знайде тут спокою ніде.

— Ясно. Хтось пояснив це Демосфену.

— Якраз навпаки, — усміхнувся Граф. — Демосфен пояснив це одному типу. Саме тому, хто міг би використати Ендера, як ніхто інший, аби правити світом і підім’яти світ під себе.