Розділ «14. Учитель Ендера»

— Усе ще найкращий.

— У чому?

— У всьому. Мільйони солдатів хотіли б іти за тобою на край світу.

— Я не хочу йти на край світу.

— А куди ти хочеш іти? Вони все одно підуть за тобою.

«Я хочу додому, — подумав Ендер, — тільки не знаю, де тепер мій дім».

Гуркіт ущух.

— Чуєш? — спитав Алай.

Вони прислухалися. Двері відчинилися. Хтось маленький стояв за ними. По голосу вони впізнали Бобика.

— Усе скінчено, — прошепотів він.

І ніби саме для того, щоби довести це, спалахнуло світло.

— О, Бобику, — зрадів Ендер.

— Привіт, Ендере!

За ним зайшли, тримаючись за руки, Петра й Дінк і підійшли до ліжка.

— О, герой прокинувся, — вигукнув Дінк.

— Хто переміг? — запитав Ендер.

— Ми, Ендере, — відповів Бобик. — Ти ж там був.

— Він не настільки поїхав, як ти думаєш, Бобику. Він мав на увазі, хто виграв уже зараз, — з обуренням мовила Петра й узяла Ендера за руку. — На Землі заключили перемир’я. Кілька днів велися переговори, і нарешті всі погодилися прийняти пропозицію Локкі.

— Він же не знає про пропозицію Локкі.

— Там усе дуже складно, але головне, що Об’єднані Космічні Сили продовжуватимуть існувати, але вже без країн Східного блоку. І десантники Східного блоку збираються додому. Припускаю, що Росія погодилася на це через повстання васалів. Неприємності в усіх: близько п’ятисот людей загинули тут, у космосі, а на Землі все куди гірше.