Розділ «14. Учитель Ендера»

Спочатку це було завжди закривавлене обличчя Пітера, з рота якого стирчав зміїний хвіст. Через деякий час, однак, воно перетворювалося на його власне обличчя, старе й сумне, з очима, що побивалися за мільярди й мільярди вбивств, — але це були його власні очі, і він уловлював зміст їхнього виразу.

І в цьому світі, де гра уяви показувала дивні сни, Ендер пережив, здавалося, багато життів усього за п’ять днів, поки тривала Війна Ліги.

Прокинувся він у темряві. Десь гуркотіли віддалені вибухи, і деякий час він прислухався до них. Потім почулися м’які кроки.

Ендер крутнувся й рвучко викинув уперед руку, щоби схопити того, хто підкрадався до нього. Схопив когось за одяг і потягнув донизу до своїх колін, готовий в разі необхідності вбити його.

— Ендер, це я, це я!

Він упізнав голос. Він виринув із пам’яті, ніби чув його мільйон років тому.

— Алай.

— Салам, недомірок. Ти що, збирався мене вбити?

— Так. Я думав, що ти хотів убити мене.

— Я просто боявся тебе розбудити. Що ж, інстинкт самозбереження у тебе, принаймні, залишився. З того, що Мазер говорив про тебе, можна було подумати, що ти стаєш овочем.

— Я намагався. Що це за гуркіт?

— Тут іде війна. Наша секція затемнена, щоби тримати нас у безпеці.

Ендер спустив ноги, намагаючись сісти. Однак зробити цього не зміг. Дуже боліла голова — він аж скривився від болю.

— Не сідай, Ендере. Усе в порядку. Схоже, що ми можемо виграти. Не всі люди Східного блоку пішли за Полемархом. Багато хто з них перейшов на наш бік, коли Стратег повідомив, що ти підтримуєш Об’єднані Космічні Сили.

— Я спав.

— Значить, це неправда. Ти ж не міг бути у змові в державній зраді у своїх снах? Російські перебіжчики розказали нам, що, коли Полемарх наказав знайти й убити тебе, його самого мало не вбили. Хоч би як вони ставилися до інших людей, Ендере, вони тебе люблять. Увесь світ удень і вночі спостерігав наші бої. Я бачив деякі відео, де ти давав накази. Там є все, нічого не вирізано. Гарні фільми. Ти міг би зробити кар’єру в Голлівуді.

— Не думаю, — відказав Ендер.

— Я пожартував. Ну, ти можеш у це повірити? Ми виграли війну. Ми так рвалися вирости, щоби воювати, а ми весь час воювали. Я маю на увазі, що ми ще діти, Ендере. І це були ми. — Алай розсміявся. — Точніше, це був ти. Ти був на висоті. Я ще досі не розумію, як тобі вдалося витягнути нас із цієї останньої перепалки. Але ти зробив це. Ну і молодчина ж ти!

Ендер завважив для себе, що все, про що йшлося, — стосувалося минулого.

— А хто я тепер, Алаю?