Розділ «14. Учитель Ендера»

За спиною почали кашляти й нервово рухатися спостерігачі. Вони вже розуміють, що Ендер не знає, що робити.

«Мені байдуже, — думав Ендер. — Ви можете виграти. Якщо не даєте мені навіть шансу, навіщо мені грати?»

Схоже на його останню гру у Бійцівській школі, де проти нього були дві армії. І щойно він згадав цю гру, Бобик, мабуть, теж згадав її, бо у навушниках пролунав його голос:

— Згадай, ворота ворога внизу.

Моло, Хот-Суп, Влад, Самоскид і Божевільний Том — усі засміялися. Вони згадали теж.

Розсміявся й Ендер. Це було кумедно. Дорослі сприймали все це так серйозно, а діти грали й грали, вважаючи це теж серйозною справою, аж поки раптом дорослі зайшли надто далеко, перестаралися, і діти це побачили. «Хай тобі грець, Мазере. Мене не хвилює, чи складу я іспит. І начхати на всі ваші правила. Якщо ти дуриш мене, то я теж можу. Я не дозволю вам підлих трюків, — я першим покажу, що таке справжня підлість».

У тій фінальній битві в Бійцівській школі він виграв, тому що не звертав уваги на ворога і власні втрати, — просто пішов крізь ворота супротивника.

І ворота ворога опустилися.

«Якщо я порушу це правило, командиром мені вже не бути. Стану занадто небезпечним. І не доведеться більше грати. І це — перемога».

І він швидко прошепотів команду у мікрофон. Його командири згрупували свою частину флоту в щільний циліндр, спрямований клином на найближчі угрупування ворога. Противник, далекий від того, щоби відбивати атаки, привітав Ендера, аби той міг розслабитися, перш ніж його знищать. «Мазер зробив ставку на те, що жучарики недооцінюють мене, — подумав Ендер. — І я виграю час».

Ендер полетів униз, на північ, схід і знову вниз, здавалося, без аніякого плану, але кожен із цих безцільних маневрів потроху наближав його до планети. Нарешті ворог почав занадто тіснити його. Раптом формування Ендера вибухнуло. Його флот, здавалося, розчинився в хаосі. Вісімдесят винищувачів, без жодного, здавалося, задуму, навмання стріляли по кораблях противника, щоби пробитися крізь скупчення ворожих кораблів.

Через кілька хвилин бою Ендер знову віддає пошепки наказ, і раптом два десятки винищувачів удруге формуються в клин, але тепер уже за спиною головних сил ворога. І хоча зі страшними втратами, але пробилися й пройшли більше половини відстані до ворожої планети.

«Тепер ворог уже зрозумів, — думав Ендер. — До Мазера дійшло, що я роблю. Або, можливо, ніяк не повірить, що я відважуся на таке. Ну, тим краще для мене».

Крихітний флот Ендера кидався в різні боки, час від часу два чи три винищувачі виривалися нібито для атаки, але відразу розверталися назад. Ворог ущільнював свої ряди, згруповував розкидані кораблі й з’єднання, готуючись до атаки. А найбільша його концентрація була якраз позаду Ендера, закриваючи простір для відступу. «Відмінно, — подумав Ендер. — Ближче. Підходьте ближче».

Потім він прошепотів команду — і його кораблі стали, як каміння, падати на поверхню планети. Це були зорельоти й винищувачі, які не могли пройти крізь атмосферу, бо не мали обладнання проти перегріву. Попереду в них одне — згоріти. Але Ендер не збирався досягати атмосфери. Падаючи, ці кораблі зразу наводили Доктора Могилу на ціль. На саму планету.

Один, два, чотири, сім його винищувачів підбито. Усе це було авантюрою. Чи підійде хоч один із кораблів ближче, щоби потрапити в діапазон? Планета — велика мішень, і цілитися не треба — достатньо лише наблизитися. Це не займе багато часу. «Лише вловити момент із Доктором Могилою — ось і все, чого я бажаю». До Ендера дійшло, що, можливо, комп’ютер навіть не мав обладнання, щоби показати, що станеться з планетою, якщо Доктор Могила вдарить по ній. «Що я буду робити тоді, кричати у гонг: „Кінець! Тебе вже нема“?»

Ендер зняв руки з пульту керування й нахилився, аби подивитися, що трапилося. Планета все наближалася, оскільки кораблі втягувалися в її гравітаційне поле. «Ну ось, вона вже в радіусі дій, просто комп’ютер не може з цим впоратися».

Ураз поверхня планети, яка заповнила вже половину екрану, почала пузиритися від шквалу вибухів, а уламки від неї летіли в бік винищувачів Ендера. Той спробував уявити собі, що відбувається тепер усередині планети. І жахнувся. Поле росте й росте, молекули розриваються й не знаходять ніде жодного атома для поєднання.

За три секунди планета розірвалася на частини, перетворившись на сферу яскравого пилу, що розлітався в усі боки. Винищувачі Ендера, мабуть, вибухнули разом із планетою: їхні обриси раптово зникли, і тепер комп’ютер міг показувати лише ті кораблі, що очікували за межею бою. Саме цього Ендер і хотів: сфера планети після вибуху розширювалася швидше, ніж ворожі кораблі могли її уникнути. До того ж там був Доктор Могила, набагато могутніший тепер: його поле розпиляло ворожі кораблі на атоми, перетворюючи їх на спалах світла.

Вогонь охопив майже весь екран. Поле послаблювалося лише на периферії тренажеру. І саме там вдалося відійти двом чи трьом ворожим кораблям. І великі зорельоти Ендера теж залишилися неушкодженими. А там, де знаходився величезний ворожий флот, що захищав планету, нічого не залишилося. Тільки росла грудка бруду, бо під дією гравітації більша частина сміття летіла донизу. Було помітно, як світилася й крутилася ця хмара, що виглядала значно меншою, ніж колись планета.