Розділ «Частина IX»

— Це правда, тітонько Півмісяць,— відповів я.— А у вас як справи?

Вона поклала руки в боки. Потім зняла капці, і її ноги почали рухатися.

Я не знав, чи то була йога, чи гімнастика, але ноги тітоньки Півмісяць перетворилися на пітонів у пошуках жертви. Вони рухалися праворуч і ліворуч, на північ і на південь, крутилися над головою і розходилися досить широко, щоб перестрибнути струмок, поки не втихомирилися під її тілом на сріблястому покривалі: чіпкі підошви підігнулися під олімпійські стегна.

Це забрало приблизно тридцять секунд. Якби це була вистава, то я б аплодував. Але це не була вистава, а я не був глядачем.

Тітонька почала вертіти плечима.

— То як іде бізнес, тітонько Півмісяць? — спробував я.

Запізно. Вона повільно нахилилася до мене, по-котячому граційно вигинаючи спину. Груди випали для огляду, на кожній кулі був витатуйований півмісяць, й жінка не зупинялася, поки місяць не став повним.

Її надзвичайно довге волосся падало на гамак навколо її підібганих ніг, відгороджуючи місяць завісою і практично підмітаючи заляпану кров’ю підлогу.

Вона звела очі, погрожуючи мені таємницями й речами, які нам не слід знати, а потім так закрутила руки позаду себе, що аж до шиї дістала, і пальці смикалися, неначе анемони, які розцвітають під світлом того перевернутого місяця.

Ніхто не скаже, що тітонька Півмісяць позбавлена шарму, але сама вона подобалася мені більше, ніж її знамениті викрутаси.

Тітонька Півмісяць завжди була озброєна, і хай з якого боку на це глянути, це завжди цікаво. У неї був невеличкий револьвер, подарований старшим комісаром. Я хотів знати чому. Я знав, що вона двічі з нього стріляла, й обидва рази це було для захисту людей, з яких знущалися горлорізи з інших районів міста.

Вона читала долю по долоні людини і чаклунством заробляла більше, ніж продавцем риби й чорним банкіром разом.

І вона три роки поспіль здобувала перемогу на чемпіонаті з боротьби для дівчат, який проводився в риболовецьких нетрищах. Ця подія була виключно для дівчат і суворо огороджувалась обличчями чоловіків, братів і татусів, які стояли спинами до учасниць. Ніхто не міг побачити змагання, крім дівчат, які боролися за звання чемпіонки.

Я хотів дізнатися про цю боротьбу. Я хотів знати історію про те, чому комісар подарував тітоньці Півмісяць зброю. От чого я не хотів, то це гри, коли треба вкластися в десять хвилин.

— Жінка завжди знаходить спосіб,— мовила тітонька, випростуючись і зиркаючи на годинник.— Бодай раз, коли будеш із цією жінкою, яка захопила твоє серце, то, кохаючись із нею, думатимеш про мене.

— Бачте, тітонько Півмісяць, ви помиляєтеся. Цього не буде.

— Ти так гадаєш? — запитала вона, витримуючи мій погляд.

— Цілком. З усією повагою, тітонько Півмісяць, моя дівчина надере вам дупу. Ви чудова жінка і все таке, але моя дівчина — просто богиня. І якщо дійде до справжньої бійки, то вона й там теж надере вам дупу. Вона обох нас поб’є, ще і фору дасть, і змусить потім їй за це дякувати. Я божеволію від неї, тітонько.

Вона ще кілька секунд не відводила погляду, можливо, перевіряючи мене, а потім ляснула стегнами й розреготалась. І їй надзвичайно сподобалося, що я сміявся разом з нею.

— Усе правильно,— гукнула асистентка, запихаючи мого згортка з рупіями у металеву скриню, замикаючи її та записуючи суму у свою бухгалтерську книгу.