Розділ «Частина VI»

Вирішивши, що це вже безпечно, я ризикнув зиркнути на Блискавичного Диліпа. Він втупився у трьох чоловіків, загнаних у куток. Важко дихав. Його обличчя сяяло неправильною радістю.

Мені дійшло. Я був на закуску. Хлопці в кутку були головною стравою.

Мені пощастило. Ніяких зламаних кісток чи тріщин, руки й ноги досі працюють. Могло бути й гірше, а таки вже бувало гірше.

Коли Блискавичний Диліп почав працювати над закутими чоловіками, то двоє копів звільнили мене і відвели до кабінету чергового сержанта, щоб вирішити, скільки моїх грошей треба залишити собі. Вони, звісно, забрали все, усі гроші пішли, щоб викупити назад мій одяг, особисті речі й ножі. Вони жбурнули мої речі на дорогу, а потім і мене туди викинули в самому лише спідньому.

Я стояв на безлюдній нічній вулиці біля острівця безпеки, підбираючи свій одяг по одній речі за раз, поки не одягнувся. Отак довго я просто стояв там, дивлячись на поліційний відділок, як інколи трапляється,— через оту впертість, яка народжена від несправедливості.

З моїх ран просто серед флуоресцентної вулиці цебеніла кров. Було чути крики нових жертв Блискавичного Диліпа. Повільно й ритмічно проблисковий вогник на розі вулиці вихлюпував на мене червоне світло. Я не міг відвести погляду від місця, де лунали зойки.

Біля мене зупинився чорний «амбасадор». Вікна були опущені. На пасажирському сидінні був Фарід, біля водія компанії на ім’я Шах. Позаду сиділи Фейсал, Амір і Ендрю ДаСилва.

ДаСилва обіперся ліктем на вікно. Він поліз під панель приладів, і я інстинктивно потягнувся до одного з ножів. Гангстери зареготалися.

— Ось твої гроші,— сказав ДаСилва, тицяючи мені пакунка крізь вікно.— Тридцять штук. Вихідна допомога за Шрі-Ланку.

Я потягнувся по пакунком, але ДаСилва не відпускав його.

— У тебе є два тижні покровительства від Санджая,— нагадав він, дивлячись мені в очі.— А потім чому б тобі не спробувати мене вбити, га? І ми побачимо, що буде.

— Я не хочу вбивати тебе, Енді,— повідомив я, висмикуючи в нього пакунка.— Набагато веселіше принижувати тебе на очах у друзів.

— Дуже вдало! — розреготався Амір.— Мені тебе бракуватиме, Ліне. Чало! Поїхали!

Чорний «амбасадор» подався геть, залишаючи у флуоресцентному тумані клубок блакитного диму. Я запхав гроші в сорочку і почув, як знову відновилися зойки.

Головний біль почався біля правого ока. Синці проявлялися на спині та плечах.

Я почовгав назад крізь широку вхідну арку, видряпався по сходах до довгого порога і зайшов у кабінет Блискавичного Диліпа.

— Поклич його,— наказав я, звертаючись до сонного констебля, що наглядав за столом.

— Іди до біса, Шантараме,— огризнувся він, розкинувшись у кріслі.— Краще не показуйся йому на очі.

Я заліз під сорочку, витягнув кілька стодоларових купюр і впустив їх на стіл.

— Поклич його.