Розділ «Частина IV»

— Що?

— Є правила, Ліне,— відповів Дідьє.— І ми мусимо порушувати їх за кожної слушної нагоди.

— Дідьє, я не такий божевільний.

— Ти мусиш прочитати її, Ліне.

— Це особиста записка, друже.

— Написана в публічному місці,— заперечила Кавіта, вириваючи аркуш у Суніти.

— Агов,— обуривсь я, намагаючись забрати записку.

Кавіта швидко відскочила, ставши з іншого боку столу. У неї був хрипкий голос, такий, що всіх інтригує своїм звучанням, своєю глибокою емоційністю.

Кавіта прочитала вголос мою записку.

Буду відвертим, Ранджите. Думаю, твоя поведінка медіа-магната є образливою для четвертої влади, і я б не дозволив тобі навіть публікації свого некролога.

Якщо ти ще бодай раз зачепиш мої твори, то я тебе навідаю і трохи перекрою.

Дівчина, яка принесе цю записку, має мій номер. Якщо ти її зачепиш, чи звільниш, чи в будь-який інший спосіб нашкодиш моєму посланцю, то я отримаю дзвінок, навідаю тебе і трохи перекрою. Тримайся подалі від мене.

— Це супер! — розреготалася Кавіта.— Я хочу власноруч її передати.

Крик, а потім брязкіт скла, що розбилося на мармуровій підлозі, змусило нас усіх обернутися до парадної арки. Конкенон бився з кількома офіціантами «Леопольда».

Він був не сам. Разом з ним були представники банди скорпіонів. Здоровило — Гануман — стояв за Конкеноном разом з кількома іншими, чиї обличчя запам’яталися мені з тієї червоної години на складі.

Останнім, хто проштовхувавсь у двері, був Данда — кат з тоненькими вусами. Його ліве вухо затуляла шкіряна пов’язка.

У Конкенона була з собою свинцева гиря у шкіряному мішку, який кріпився дротом до зап’ястка. Він замахнувся нею і поцілив у скроню начальнику охорони «Леопольда». З усіх боків чулося важке дихання й перелякані зойки.

Високий офіціант-сикх захитався, його ноги підкосилися, і він впав. Інші офіціанти рвонули на допомогу. Хлопці намагалися допомогти своєму товаришеві, а Конкенон бив їх, проливаючи кров і збиваючи їх додолу.

Скорпіони увірвалися до ресторану, відштовхуючи столи та відганяючи нажаханих завсідників. Пляшки, келихи й тарілки полетіли на підлогу, утворюючи пінисті калюжі. Столи хитались і переверталися. Стільці ковзали подалі від тлуму чоловіків. Гості почали розбігатися, перечіплюючись через стільці та падаючи на брудну підлогу.

Ми з Кавітою і Навіном швидко повставали.