Розділ «Частина III»

— Я сказав, що ти розумна,— подражнив її я.— Я не сказав, що ти мудра.

Вона вдарила мене в бік.

— Якщо серйозно,— засміявсь я.— Я... я не... я маю на увазі, я не певен, що хочу бачити Карлу в квартирі мого життя. Кімнати, у яких вона жила, тепер замкнені. Я хочу залишити все, як є, ще деякий час.

— Вона також є привидом у моєму маєтку,— з жалем сказала Лайза.

— А, розумію. У тебе є уявна квартира, а до неї ще й уявний маєток?

— Звісно. У кожного всередині є маєток. У кожного, крім людей, у яких є проблеми з самооцінкою, як у тебе.

— У мене немає проблем із самооцінкою. Я — реаліст.

Вона зареготалася. І довго сміялася — досить довго, щоб я почав задумуватися, що ж такого сказав.

— Будь серйозним,— мовила вона, заспокоївшись.— Я побачила Карлу вперше за останні десять місяців, і я... я дивилася на неї... і... усвідомила, як сильно її люблю. Цікава штука — згадати, наскільки ти любиш когось, тобі не здається?

— Я просто хочу сказати...

— Я знаю,— пробурмотіла вона, нахиляючись, щоб мене поцілувати.— Я знаю.

— Що ти знаєш?

— Я знаю, що це не назавжди,— прошепотіла вона. Її обличчя було близько, губи й досі торкалися моїх, а блакитні очі змагалися красою з ранковим небом.

— Лайзо, після кожної твоєї відповіді на запитання я дедалі більше заплутуюся.

— Я навіть не вірю у вічність,— вирішила вона, відкидаючи ту саму вічність помахом своїх білявих кучерів.— Ніколи не вірила.

— Лізі, мені почне подобатися наша розмова, коли я зрозумію, про що вона?

— Я начебто фанатик теперішнього, якщо ти мене розумієш. Можна сказати, що я фундаменталіст теперішнього.

Вона почала мене цілувати водночас зі словами: її вуста бубоніли слова мені в рот.

— Ти ніколи мені не розкажеш про цю твою бійку, еге ж?

— Бійки як такої не було. Якщо вдаватись у технічні терміни, то це взагалі була не бійка.