Розділ «Частина III»

— Н-ні. Сер.

— Тоді виконуйте мій наказ. Усі ви. І ретельно її огляньте! Зараз!

— Так, сер! — зарепетували констеблі, хапаючи свої м’які кашкети й поспіхом виходячи геть з кімнати.

— У вас, хлопці, має бути якийсь код абощо,— запропонував я, коли вони зникли.— Це, мабуть, втомлює — виганяти їх звідси майже щогодини.

— Дуже смішно,— відповів Диліп.— Давай по суті або вимітайся. У мене з’явився головний біль, і я хочу його комусь подарувати.

Чесні копи всі однакові; кожен нечесний коп корумпований по-своєму. Вони всі беруть гроші, але деякі приймають їх неохоче, інші — з жадобою; деякі приймають зі злістю, а інші — щиро; деякі жартують та пітніють, наче вони піднімаються на пагорб; деякі перетворюють це на змагання, доки інші хочуть бути твоїм новим найкращим другом.

Диліп належав до того типу копів, що брали гроші обурено, та намагався змусити тебе спливати кров’ю за те, що ти їх йому дав. На щастя, як і всі забіяки, він любив лестощі.

— Я радий, що ти особисто можеш з цим розібратися,— почав я.— Вирішувати справу з Патилем може зайняти цілий день. Він не володіє твоєю майстерністю для вирішення проблем рішуче та швидко, фатафат — «як блискавка». Недарма тебе кличуть Блискавичним Диліпом.

Насправді ж того чоловіка називали Блискавичним Диліпом тому, що його сяйливі чоботи, кидаючись із темряви його люті, завжди вражали прикуту людину, коли вона найменше цього очікувала, і ніколи не били в одне й те саме місце.

— Це чиста правда,— оживився Диліп, розслабляючись у своєму кріслі.— Що я можу для тебе зробити?

— У твоєму ізоляторі сидить чоловік на ім’я Фарзад Дарувалла. Я б хотів оплатити його штраф.

— Штрафи призначаються судом, а не поліцією,— зауважив Диліп, і підступна посмішка зволожила його губи.

— Звісно, ти абсолютно правий,— посміхнувся я,— але людина з твоїм баченням може зрозуміти, що вирішення цієї проблеми тут і зараз заощадить дорогоцінний час у суді та гроші з державної скарбниці.

— Для чого тобі потрібен цей парубок?

— Ну, я б міг назвати п’ять тисяч причин,— відповів я, дістаючи приготовану пачку рупій з кишені та починаючи їх перераховувати.

— Людина з баченням могла б вигадати набагато більше причин,— нахмурився Диліп.

Було запізно. Він уже дивився на гроші.

— Блискавичний-джі,— прощебетав я, згинаючи купюри вдвоє та підсуваючи їх на той бік столу під прикриттям своєї долоні.— Ми ведемо цей танець уже майже два роки і обоє знаємо, що молодшому інспектору буде достатньо й п’яти тисяч причин як... пояснення... мого інтересу. Я буду вдячний, якщо ти позбавиш мене турбот і особисто приймеш ці пояснення.

Сантош ніс чай, його кроки гримотіли по дошках дерев’яної веранди. Блискавичний Диліп поквапився накрити мою долоню своєю. Я забрав руку. Диліп плавно посунув гроші на свій бік столу, а потім сховав їх у кишеню.

— Парубок з коледжу,— звернувся до Сантоша Диліп, коли молодий констебль поставив перед нами чай.— Той, якого ми затримали у клубі минулої ночі. Приведи його сюди.