Розділ «Частина III»

Моєму зору відкрилося облаштування верхніх поверхів. Сходи вели до проходів заввишки понад людський зріст. Від цих проходів відгалужувалися драбини, що простягалися ще вище, до дерев’яних настилів, підпертих бамбуковим риштуванням. Декілька чоловіків і жінок потихеньку обстукували й обшкрібали стіни, розташувавшись повсюди на риштуваннях.

Розрив у мусонній хмарі пропускав протоки сонячного світла, які проливалися крізь високі баштові вікна. Увесь навколишній простір несподівано перетворився на топазно-жовте сяяння. Я неначе потрапив до собору, тільки без властивого там благоговіння.

— Фарзаде! — скрикнула жінка, і всі присутні повернули голови.

— Привіт, мамо! — промовив Фарзад. Його рука досі була на моєму плечі.

— Привіт, мамо? — заволала вона.— Я візьму твоє «Привіт, мамо» і лупитиму ним тебе, поки на тобі живого місця не залишиться. Де ти був?

Інші члени родини теж приєдналися до нас.

— Я привів Ліна,— провадив Фарзад, сподіваючись, що це допоможе залагодити проблему.

— Ох, Фарзаде, мій сину,— схлипнула вона, раптом стискаючи його в задушливих обіймах.

Так само поривчасто вона його відштовхнула і нагло дала ляпаса.

— Ой! Мамо! — благально скрикнув Фарзад, потираючи щоку.

Матері Фарзада було майже п’ятдесят. Вона була низенька на зріст, мала струнку фігуру й акуратну дівочу стрижку, яка підкреслювала м’які риси обличчя. Згори на смугасту сукню вона вдягла квітчастого фартуха. На шиї висіло гарно підібране намисто з перлин.

— Що ти витворяєш, капосний хлопчиську? — зажадала вона відповіді.— Ти тепер працюєш на лікарню, постачаючи їм клієнтів, викликаючи в людей... оце...

— Інфаркт,— здогадався сивочолий чоловік, який, очевидно, був її чоловіком.

— Саме так, викликаючи в людей оце,— не могла вгамуватися вона.

— Мамо, це була не моя...

— Тож ти Лін! — вигукнула вона, перебиваючи його та повертаючися до мене.— Дядько Кекі, нехай дух його сяє в наших очах, любив про тебе розповідати. Він згадував про мене? Анагіту? Його племінницю? Маму Фарзада? Дружину Аршана? Він казав, що з тобою було дуже цікаво обмінюватися філософськими ідеями. Скажи, що ти думаєш про свободу волі та дилему вибору?

— Матінко, дай хлопцеві трішечки відпочити,— мовив батько Фарзада, потискаючи мені руку.— Я — Аршан. Дуже приємно з тобою познайомитися, Ліне.

Потім він повернувся до Фарзада, переводячи на нього суворий, але водночас і люблячий погляд.

— А що ж до тебе, юначе...

— Татку, я можу пояснити! Я...